РОЗДІЛ 2. ЖИТТЯ М.Г. РЄПНІНА (ВОЛКОНСЬКОГО)
ДО ПЕРЕЇЗДУ В УКРАЇНУ (1778 - 1816)
2.1. Від кадета до генерал-ад'ютанта
Микола Григорович Рєпнін, майбутній військовий, дипломат, адміністратор, віце-король Саксонії і генерал-губернатор земель колишньої Гетьманщини, народився 28 січня 1778 року в сім'ї астраханського губернатора, генерал-ад'ютанта князя Григорія Семеновича Волконського (1742 - 1824) (Див.: Додаток № 2.2). Мати - княгиня Олександра Миколаївна (1757 - 1834), дочка відомого фельдмаршала Миколи Васильовича Рєпніна (останнього представника цього князівського роду), була фрейліною при дворі Олександра І та Миколи І. Обидва роди ведуть свій родовід від князя Михайла Всеволодовича Чернігівського з роду Рюриковичів і належать до однієї династії Ольговичів, таруської гілки [141, 201, 207]. Автором першого детального родоводу Волконських є княгиня Є.Г. Волконська, яка зібрала та систематизувала матеріали, що стосувалися цього князівського роду. Зокрема, як зазначено у родоводі, Микола Григорович Волконський (в майбутньому Рєпнін) належав до 26 коліна династії Рюриковичів [142, 31]. Генеалогічне дерево Рєпніних склав нащадок цього князівського роду Михайло Ігоревич Рєпнін, котрий проживає у Франції [294]. Два старовинні дворянські роди прославили себе протягом століть на державній службі - військовій, дипломатичній, освітній ниві. Дід М.Г. Волконського (Рєпніна) Семен Григорович Волконський - один із перших кавалерійських генералів Петра І. Він відзначився у битвах під Лісною, Полтавою та при Тавастгусті. Його син, батько Миколи Григоровича, Григорій Семенович Волконський - андріївський кавалер, сподвижник Румянцева і Суворова, який від останнього отримав прізвисько "невтомний Волконський", після довготривалої військової кар'єри з 1803 по 1817 рр. був оренбурзьким військовим губернатором, помер у 1824 р. в чині генерала від кавалерії і в званні члена Державної Ради. Він мав п'ятьох синів та дочку - Миколу (1778 - 1845), Олександра (†1780), Микиту (1781 - 1841), Григорія (1782 - 1783), Сергія (1788 - 1865) та Софію (? - 1868) (згодом дружина князя Петра Михайловича Волконського, який займав при дворі двох імператорів високі державні посади). Зі своїм батьком Микола Григорович підтримував теплі та дружні стосунки. Про це свідчить сімейна розповідь, що була опублікована в журналі "Русский архив" княжною Варварою Рєпніною [25, 153-155].
Дід М.Г. Волконського (Рєпніна) по материнській лінії, Микола Васильович Рєпнін (Див.: Додаток № 2.1) (1734 - 1801) - відомий воєначальник і дипломат часів Катерини ІІ, ветеран Семилітньої війни (1753 - 1763), учасник бойових походів проти Прусії. У 1762 - 1763 рр. був призначений послом у Прусію, а з 1763 - 1768 рр. перебував в тому чині в Польщі, де за його участю Росія підписала Варшавський договір, що зміцнив її позиції в міжнародній політиці [285, 93-117]. Він командував окремим корпусом у російсько-турецькій війни 1768 - 1774 рр., у 1770 - захопив фортеці Ізмаїл та Кілію, а згодом долучився до розробки умов Кучук-Кайнарджинського мирного договору 1774 р. З 1775 - 1776 рр. - посол в Туреччині. Вдале посередництво М.В. Рєпніна при укладанні Тешенського миру (1779) укріпило авторитет російської дипломатії [12]. В 1791 році (на час відсутності Г.А. Потьомкіна) він був призначений головнокомандуючим у війні з Туреччиною, а після перемоги при Мачині змусив турків підписати в Галаці попередні умови миру, які стали основою Ясського мирного договору 1791 року. Обіймав посади генерал-губернатора Смоленського (1777 - 1778), Псковського (1791), Ризького і Ревельського (1792), в Литві (1794 - 1796). Дипломатична місія М.В. Рєпніна в Австрії та Прусії у 1798 році, що мала на меті створення антифранцузької коаліції, закінчилася невдачею і згодом він подав у відставку. За відгуками сучасників князь М.В. Рєпнін був досить зверхнім та імпульсивним, але водночас чесним та щедрим до марнотратства [285, 601]. Він володів величезним зібранням різноманітних сімейних документів, багато з яких у дореволюційний період друкували різні видання. Велику кількість цінних та унікальних матеріалів з архіву М.В. Рєпніна на сторінках свого збірника друкувало петербурзьке Російське Історичне Товариство [4; 12; 35]. М.В. Рєпнін не мав синів (єдиний (законний) син помер у 1774 році), а лише три доньки. Старша, княжна Олександра, вийшла заміж за Григорія Семеновича Волконського. Володіння останнього знаходилися в Московській, Ярославській, Нижньогородській, Саратовській та Костромській губерніях і становили 4638 душ кріпаків. У Петербурзі вони мали власний будинок [275]. Потрібно сказати, що М.В. Рєпнін, хоча й жив в епоху Катерини ІІ, багату непересічними особистостями, однак навіть на їх фоні відрізнявся надзвичайною вдачею [285, 117].
Рід Рєпніних вписаний в Оксамитову Книгу (ХІІ, 123), герб вміщений в Гербовнику (1, 6) [290, 599]. Роди Волконських та Рєпніних поєдналися, дали нащадків, які стали гідними продовжувачами справи своїх предків.
Значення М.В. Рєпніна в історії Російської держави високо оцінив Олександр І указом Урядуючому Сенату від 12 червня 1801 року, в якому зазначалося: "[...] рідний онук князя Рєпніна - Микола Волконський, прийняв його прізвище [...], і рід князів Рєпніних, що славою Вітчизні послужили, з смертю останнього в ньому не погасне, але обновиться, буде назавжди з ім'ям і прикладом його" [285, 117]. В історіографічній традиції помилково називають Миколу Григоровича подвійним прізвищем - Рєпнін-Волконський [284, 118; 155, 386; 183, 43-54 та ін.]. Виправити це намагалася ще дочка князя, Варвара Миколаївна Рєпніна, звернувшись до журналу "Русский архив". Відповідаючи на запит редакції про портрет Петра І, котрий потрапив із дому князів Рєпніних у Полтавську військову гімназію, княжна повідомляла, що нічого не знає про його долю, ні хто його писав, ані як він потрапив до Полтави, де висів у генерал-губернаторському будинку її батька. Взагалі постать Петра І її не цікавила, і вона ні в якому разі зовсім не вважала її видатною [69,