РОЗДІЛ 2
Відновлення та розбудова Київського університету (1933-1941 рр.)
2.1. Причини та передумови відродження університету
В 1930-і рр. у системі вищої школи УРСР відбулися численні зміни, зумовлені суспільно-політичними процесами, що розгорталися в країні. Процес ідеологізації освіти в 1930-і рр. в УРСР поглиблювався. Політика тоталітарної влади сприяла зростанню конформізму серед науковою інтелігенції, в тому числі, серед діячів Київського університету. Деякі з них змушені були вітати неоднозначні зміни та перетворення в системі вищої освіти, запроваджені в УРСР, зокрема, в КДУ. Так, академік Палладін О.В. проголошував: "Зараз він [КДУ] з кожним місяцем все більше розгортає і поглиблює свою наукову і навчальну роботу, і стає все міцнішим науковим, учбовим і політичним центром".133
Активний тиск з боку влади на вищу школу розпочався ще в попередньому десятиріччі.134 В 1920-і рр. Київський університет став об'єктом експериментів у галузі вищої освіти, що їх проводила радянська влада в УСРР. Успіхів подібні "пошуки форми" не мали. За тринадцять років в УСРР не було знайдено адекватного замінника університетській моделі розвитку системи вищої освіти, що функціонувала в царській Росії.
Паралельно з експериментами в галузі вищої освіти відбувався процес перетворення Київського університету з наукового на ідеологічний центр. Одним з інструментів подібних метаморфоз були політичні репресії, що мали забезпечувати успішність перетворень. Вже в 1920-і рр., університет постійно перебував у полі зору спецслужб, про що свідчить постійна увага до його діячів і численні політичні процеси. Серед учасників гучних процесів 1920 - перш. пол. 1930-х рр. було чимало діячів університету різних часів: Базилевич В.М., Гермайзе О.Ю., Єфремов С.О., Іваниця Г.М., Матушевський Б.Ф., Павлушков М.П., Романовський В.О., Смирнов П.П. тощо.135
В розпорядженні органів ДПУ НКВС УСРР, були компрометуючі матеріали й на інших діячів КДУ. Як один з варіантів отримання подібних компрометуючих відомостей, назвемо свідчення заарештованих. Зокрема, засуджений в справі "Спілки Визволення України" Дурдуківський В.Ф. у ході допитів, що тривали впродовж вересня-грудня 1929 р., повідомив слідчим про існування так званої "академічної групи СВУ", що діяла в КІНО. До складу "групи" входили: Гермайзе О.Ю., Зеров Д.К., Зеров М.К.,
Іваниця Г.М., Калинович М.Я., Кравчук М.П., Филипович П.П.,
Якубський Б.В. тощо.136 Ця інформація в кінці 1930-х рр. була використана при фабрикуванні кримінальних справ окремих діячів університету, зокрема,
Мірзи-Авак'янц Н.Ю.
Київський державний університет (та його попередники - ВІНО, КІНО, КІПО та ФХМІ) згідно політики, що проводили більшовики в УРСР, мав відігравати важливу роль.137 Діяльність КДУ та його діячів у 1930-і рр. повинна була реалізовуватись у руслі політики так званої "культурної революції", проголошеної одним з головних завдань розвитку держави ще в роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.).
Головним завданням відновленого університету стало не лише підготовка "висококваліфікованих фахівців з загальнонаукових дисциплін і викладачів у середніх навчальних закладах",138 але й їх ідеологічне виховання, що базувалося на вченні Леніна-Сталіна. Саме так було сформульовано мету діяльності КДУ в його статуті: "Київський Державний Університет <...> має своєю ціллю підготовку кадрів, здатних оволодіти передовою наукою і технікою, озброєних знаннями наукового соціалізму, готових захищати радянську батьківщину і безмежно відданих справі побудови комуністичного суспільства".139 Подібні кроки влади перетворювали університет з наукового на ідеологічний центр УРСР.
Відновлення КДУ завершило період реорганізацій, що аж ніяк не сприяли розвитку науки на теренах університету. Взагалі, ситуація, що склалася в системі вищої освіти УСРР 1920 - перш. пол. 1930-х рр., свідчила про неспроможність влади успішно організувати діяльність вищого навчального закладу без залучення позитивного досвіду минулого. Саме тому відновлення мережі університетів в УСРР стало нагальною потребою.
Новоутворені в УСРР університети повинні були наслідувати приклад вищих навчальних закладів РСФСР і розвиватися в руслі радянської університетської традиції, багато в чому подібної по формі до європейської, але відмінній по своїй суті та завданням. Процес відновлення Київського університету, щоправда не під своєю історичною назвою, ґрунтувався на численних нормативно-правових актах радянської влади. Структура КДУ в 1933-1941 рр. не залишалась сталою: з'являлися нові факультети та підрозділи тощо.
Провал заходів радянської влади щодо реформування системи вищої освіти визнала постанова ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 р. "Про учбові програми і режим у вищій школі та технікумах".140 Постанова фактично проголосила новий курс влади щодо вищої школи СРСР. Так, було перекреслено більшість розробок і нововведень, які були впроваджені в
1920-х - на поч. 1930-х рр. Було засуджено бригадно-лабораторний метод ведення учбового процесу та введено диференційну систему оцінки успішності студентів, визначено конкретні (тверді) строки проведення залікових сесій та вступних іспитів.
В основу роботи вищих навчальних закладів відтепер було покладено учбовий план, розклад занять тощо. Виконувати ці настанови належало університетам, на які владою покладались великі надії. Постанова ЦВК СРСР від 19 вересня 1932 р. зобов'язала НКО та РНК УСРР припинити експерименти в галузі вищої освіти та "організувати", а насправді відновити, університети в УСРР.141 Фактично, цей документ став юридичним підґрунтям для відновлення Київського університету.
Наступні кроки по відновленню університетів в УСРР були зроблені вже в 1933 р. 10 березня РНК УСРР ухвалює постанову "Про організацію на Україні державних університетів", згідно якої передбачалось відновити з нового навчального 1933/1934 року університети в Харкові (до 1934 р. - столиця УСРР), Києві, Одесі та Дніпропетровську.142 Основою майбутніх університетів мали стати