РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ РЕМЕСЕЛ ТА ФАБРИЧНО-ЗАВОДСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ В МІСТАХ І МІСТЕЧКАХ
2.1. Динаміка, правовий статус та класифікація міських поселень, їх місце в системі ремісничого і фабрично-заводського виробництва
Колишня Подільська губернія займала території сучасних Хмельницької, Вінницької, Одеської, Кіровоградської та Миколаївської областей (див. Додаток А). Губернія була сформована із земель, приєднаних до Російської імперії після поділів Польщі. Так, за другим поділом до Росії із складу земель Речі Посполитої відійшли: Київське воєводство (Київський, Житомирський і Овруцький повіти), Брацлавське воєводство, а також два повіти колишнього Подільського воєводства: Кам'янецький і Летичівський [397, с. 10]. Із Брацлавського воєводства та двох повітів Подільського була утворена Брацлавська губернія [397, с. 23]. Після третього поділу Польщі був зроблений новий адміністративний поділ і указом від 1 травня 1795 р. з губерній Брацлавської, Ізяславської та Кам'янецької області було утворено три губернії: Брацлавську, Волинську і Подільську [236]. Новостворена Подільська губернія складалася з 12 округів, а губернським містом було визначено Кам'янець-Подільський. Міста Летичів і Кременець, а також державні старостинські містечка: Проскурів, Ушицю і Вербовець визнано повітовими центрами. До часу затвердження інших повітових міст, в містечках Городок, Зіньків, Старокостянтинові, Базалії, Ямполі та Дубні влаштувалися окружні урядові комісії [237; 238; 239]. У 1797 р., при визначені нових кордонів Подільської губернії до неї були приєднані (від ліквідованого Вознесенського намісництва) Ольгопільський повіт і частини Богопільського, Тираспільського і Єленського повітів, а від колишнього Брацлавського намісництва повіти: Брацлавський, Вінницький, Літинський, Хмільницький, Гайсинський, Тульчинський, Ямпільський, Могилівський і Бершадський. Були зроблені перші кроки зі створення повітових адміністративних осередків. У тому ж 1797 р. було вирішено слободу Балта, приписану до повітового міста Тирасполя, приєднати до м. Єленська, а нове поселення назвати Балтою [425, с. 158]. У 1798 р., в зв'язку із незручністю розміщення повітових судово-виконавчих органів у приватновласницькому містечку Ямполі, судові органи були перенесені до містечка Цекинівки (купленого для цього казною у князя Любомирського) [241]. Однак, незабаром, внаслідок значного паводку на р. Дністер, Цекинівка була затоплена і спустошена, після чого урядові служби переведено на постійну роботу до приватновласницького м. Ямполя [424, с. 587].
Остаточно Подільська губернія сформована у 1804 р. У тому ж році, 19 липня, було видано новий губернський штатний розпис, згідно якого формувалися 12 повітів (див. Додаток Б) [243]. У законі про створення Подільської губернії наголошувалося на тому, щоб у містах, які належали приватним власникам, новостворені поліційні органи "не чинили ніякого примусу" господарям, "обмежуючись виключно поліційним управлінням" [85, арк. 5], тобто царизм стояв на сторожі поміщицького права власності, як основи економічного господарювання. У створеній губернії були відновлені старі гродські й земські суди та магістрати, але всі урядові документи, що виходили з цих органів відтепер несли в титулі ім'я російського самодержця [397, с. 27]. Діловодство велося польською мовою, однак накази верховної царської влади стали надходити російською мовою [397, с. 28]. Залишивши стару адміністративну організацію краю, російська влада почала вивчати законодавчу базу, систему управління та економічний устрій на новоприєднаній території. В усі повіти були направлені укази "з'ясувати привілеї і права, які при польському володінні мали приватновласницькі містечка, в чому саме вони полягали і на яких законах базувалися" [92, арк. 3].
У ХІХ ст. на теренах губернії функціонувало кілька категорій поселень міського типу. Без чіткої уяви про критерії цих поселень не можна дати аналіз соціально-економічним явищам досліджуваної доби. Слід сказати, що в історіографії відсутня чітка класифікація міських поселень досліджуваного періоду. Енциклопедія українознавства визначає місто як "поселення замкненого типу, з особливими міськими правами, з більшою кількістю мешканців зайнятих у ремісничо-промисловому виробництві, в торгівлі, транспорті і вільних професіях" [461, с. 1585]. Однак, для визначення характеру населеного пункту необхідне співставлення багатьох його показників: соціально-економічних, адміністративно-правових, культурних, військово-стратегічних тощо [386, с. 190]. Тому зробимо спробу визначити найбільш характерні ознаки різних типів міських поселень і класифікувати їх. Отже, поряд із містом існувало містечко та заштатне місто. З початку ХVIII і до 1917 р. містом в Російській імперії вважалося лише поселення, визнане таким офіційно державою. Щоб вважатися містом поселення повинно було мати власну грамоту від імператора, згідно якої створювалася самоуправна міська громада з правами юридичної особи, а також затверджений імператором герб і план міста. В офіційних містах складався специфічний уклад громадського життя, вони були центрами адміністративної, судової, військової і релігійної влади. На відміну від західноєвропейських міст, які виникали як центри ремесла і торгівлі, "міста в російській імперії були не тільки і не стільки торгово-промислові, скільки адміністративними центрами і військовими форпостами" [294, с. 74]. Таке трактування міста в Російській імперії наклало особливо відчутний відбиток і на формування міських поселень при створенні Подільської губернії.
Поняття "містечко" має давню історію в Україні. Дослідники відносять час його появи до XVII - XVIII ст., і стверджують, що за польського панування в Україні містечко досить чітко розмежовувалося з містом [452, с. 41]. При приєднанні земель Правобережжя до Росії в краї налічувалося 289 приватних та 23 державних містечка [275, с. 41]. Їх характерною ознакою було те, що на відміну від великих міст з ремісниками-міщана