РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК МЕРЕЖІ ЗАКЛАДІВ НАРОДНОЇ ОСВІТИ НА ДОНЕЧЧИНІ
2.1. Стан народної освіти напередодні реформ та особливості їх впровадження в
краї
Протягом XIX ст. в галузі народної освіти в країні визначилися дві тенденції
розвитку: перша – офіційна освітня політика пронизана ідеями націоналізму та
авторитаризму; друга розвивала демократичні підходи до формування системи
освіти. Провідні політики і вчителі працювали над розробкою ідеї народної
освіти.
У зазначений період відбулися значні зміни в освітній політиці уряду. Перша
половина століття пов`язана з цілою низкою реформ і перетворень на ниві
народної освіти. Так, у 1802 р. замість петровських колегій створені державні
заклади – міністерства, в тому числі й міністерство народної освіти, до
обов`язків якого входило управління загальноосвітніми школами, університетами,
науковими закладами і видавничою справою. Управління освітою здійснювали три
установи: Міністерство освіти, відомство імператриці Марії і Синод. Ця три
центричність діяла до 1917 р. [155, с.128].
Відомство імператриці Марії займалося сирітськими притулками, виховними
будинками, інститутами шляхетних дівчат, богадільнями та іншими добродійними
установами. Його створено наприкінці XVIII ст. , а офіційну назву –Відомство
Імператриці Марії – воно отримало в 1854 р.
За реформою 1803-1804 рр. система управління освітою суттєво змінилась і
новозапроваджені форми керівництва відрізнялася від форм керівництва за
статутом 1786 р. Парафіяльні школи підпорядковувались наглядачу повітового
училища, повітові училища – директору гімназії, гімназії – ректору
університету, університет – міністру народної освіти, який був підпорядкований
самому царю.
Найважливішою подією початку XIX ст. у галузі народної освіти було прийняття у
1804 р. «Статуту університету» і «Статуту навчальних закладів, підвідомчих
університетам», де чітко визначені ланки системи освіти. В Україні були
відкриті парафіяльні і повітові школи, гімназії, університети. Були також
визначені два навчальних округи – Харківський і Віленський.
Подальші урядові розпорядження чітко окреслили класову структуру освітніх
закладів країни. Указ 6 серпня 1809 р. запроваджував одержання чину колезького
асесора після закінчення університету або після успішного іспиту з російської
мови, однієї з іноземних мов, правознавства, загальної і російської історії та
географії, статистики Росії, арифметики, геометрії і фізики. Отже, указ був
спрямований на те, щоб спонукати дворянських дітей до навчання в гімназіях і
університетах, які мали головну мету дати освіту дворянству. За цим указом
гімназія і університет перетворювалися в засіб підготовки чиновників. Навчання
у них ставало обов`язковою умовою успішного просування в чинах, у чому було
зацікавлене переважно дворянство. Також розпорядженням Міністерства народної
освіти від 15 червня 1813 р. і царським указом 1828 р. заборонявся допуск у
середні та вищі навчальні заклади вихідців з селян-кріпаків [102, с. 23].
У 1828 р. прийнято новий Статут про початкові та середні школи, в якому
затверджено чотирирівневу систему освіти і проголошувався принцип кожному стану
свій рівень освіти: парафіяльні школи для нижчих станів, повітові училища – для
дітей ремісників, купців та інших «міських обивателів», гімназії – для дітей
дворян і чиновників.
Крім повітових і парафіяльних шкіл, в 20-40-х рр. XIX ст. існували ще
ланкастерські школи, де поряд с учителем працював помічник з найкращих учнів.
Ці помічники повинні булі іншим учням пояснювати те, що самі засвоїли
безпосередньо від свого вчителя. Ця освітня практика, не зважаючи на її
привабливість, не мала успіху. Помічників з належним професійним рівнем було
занадто мало. Такі школи давали низькій рівень знань і тому швидко припинили
своє існування.
Питанням організації середньої освіти приділялося більше уваги, їх діяльністю
займалися й інші міністерства. Зокрема, у 1839 р. Міністерство фінансів
відкрило в гімназіях і повітових училищах реальні класи, в яких мали змогу
одержувати освіту особи «промислового стану». Міністерство державної власності
– мали школи для державних селян. Циркуляр Міністерства освіти від 31 грудня
1840 р. відкрито проголошував ідею обмеження освіти народних мас, щоб не
порушити порядок громадських станів.
Крім того, певну реорганізацію середньої освіти було проведено у 1849-1852 рр.
У її ході було створено три типи гімназій: 1) з двома стародавніми мовами; 2) з
навчанням природознавства та законодавства; 3) з навчанням законодавства.
Значні зміни відбулися для викладачів приватних навчальних закладів. Згідно з
правилами 1834 р. та рішенням 1845 р. вони отримали права, статус, субсидії на
заробітну плату і пенсії, однакові з викладачами державних шкіл.
Досліджуваний період визначається тим, що ініціатива і керівництво народною
освітою стало помалу переходити з рук держави і уряду в руки самого
суспільства. Починає розвиватися приватна ініціатива. Так звані недільні школи
стали новим явищем в освітньому процесі того періоду. Протягом 1859-1862 рр. ці
школи відкривалися безперешкодно. Максимальна, вказана в офіційних джерелах
цифра, визначає загальне їх число в 316 [163, с. 16].
У 1857 р. Міністерство народної освіти видало розпорядження, що дозволяло
опікунам навчального округу вирішувати відкриття приватних навчальних закладів.
Інші відомства також почали відкривати такі установи. Військове міністерство
дозволило надавати недільним школам приміщення в казармах. Міністр внутрішніх
справ спеціальним циркуляром губернаторам від 22 березня 1860 р. рекомендував
їм звернути увагу на такі корисні заклади і по можливості сприяти ї
- Київ+380960830922