РОЗДІЛ 2
Адміністративно-правовий устрій Нового Самбора
у XV - XVIII ст.
В 1390 р. Спитко з Мельштина, краківський воєвода та "пан на Самборі", продаючи
Генрикові з Ланцута війтівство в Самборі, колишньому Погоничу, за 80 празьких
гривень, дозволив закласти місто на магдебурзькому праві. Через три
десятиліття, в 1419 р., польський король Владислав Ягайло своїм привілеєм надав
місту Самбору магдебурзьке право та ряд пільг, які були неодмінним атрибутом
міст, заснованих на цьому праві [54 Dцrflerуwna A. Materiaіy. – Nr 1, 9.].
Подібним чином було закладено або переведено на німецьке право абсолютну
більшість міст Руського воєводства. Це, на перший погляд, створювало передумови
для вироблення єдиного уніфікованого адміністративно-правового устрою в містах.
В дійсності за позірною одноманітністю приховувалася строката мозаїка відмінних
між собою форм та методів міського управління: якщо в цілому міські владні
інститути одні й ті ж у всіх містах (війт, лава, райці, бурмістр, цехмістри),
то в деталях спостерігаємо суттєві відмінності (спосіб формування міських
магістратів, наявність додаткових міських урядів, рамки компетенції тощо). Це в
значній мірі було спричинено відсутністю єдиної законодавчої бази й тим, що
єдиним джерелом влади в ранньомодерному суспільстві залишався монарх (у XIV-XV
ст. це могли бути королівські старости, грамоти яких згодом підтверджувалися
королем). Привілеї польського короля впродовж всього існування Давньої Речі
Посполитої були чи не єдиним нормотворчим актом, який регулював до дрібниць
організацію міського життя в адміністративно-правовій, господарській,
релігійній сферах тощо (що характерно, навіть власники міст із середовища
шляхти вважали за потрібне отримати королівське підтвердження на їхнє
заснування). Спираючись на місцеву специфіку та існуючі традиції, польські
монархи видавали відповідні привілеї окремо для кожного міста й в такий спосіб
закріплювали відмінності, що існували між ними. Наприклад, корпус відповідних
королівських надань для Нового Самбора нараховує понад триста документів,
починаючи зі згаданої грамоти Спитка з Мельштина від 13 грудня 1390 р., й
закінчуючи привілеєм Августа ІІІ від 18 листопада 1748 р., яким він затвердив
ряд надань своїх попередників [55 Див. Dцrflerуwna A. Materiaіy. – Lwуw,
1936.].
Локаційна грамота Нового Самбора та грамота про надання місту магдебурзького
права не містили інформації про організацію міського магістрату. Перші
відомості про це подано у привілеї Сигізмунда Августа від 20 липня 1566 р. В
ньому між іншим визначалася процедура формування міської Ради:
вона повинна була складатися з десяти райців: п’ять райців-резидентів
("consules residentes") та п’ять старших райців ("consules antuqui, consules
seniores");
міське управління здійснюється райцями-резидентами, натомість старші райці їм
допомагають та їх контролюють ("...pro praesenti anno numerus residentium
quinque consulum ad regendam civitatem, civiliaque negotia tractanda atque
iudicia exercenda, et quinque seniorum ad consilia iuvanda...");
райці-резиденти обираються щорічно з-поміж усіх десяти райців у липні під час
свята св. Йоана Хрестителя або св. Павла ("mense Junio pro festo sancti Joannis
Baptistae vel Paulo"). З них двоє обираються та призначаються самбірським
старостою або його представником, а ще троє – міською громадою ("... capitaneus
eius loci vel eius vicem gerens in praetorio conventione facta civium in
praesentiaque eorundem eligit et nominat ex paefacto consulum decennario numero
duos ... reliquos vero tres eligunt cives cum senioribus consiliariis adeoque
communitas tota sicque explebatur ... ")
уряд міського райці проголошувався спадковим, стати міським райцею могла тільки
особа, що володіла нерухомістю в межах міста.
Чи були викладені в привілеї норми стосовно раєцького уряду нововведенням, чи
підтвердженням вже існуючої практики, відповісти важко. Необхідність такого
детального визначення формування та функціонування одного з магістратських
урядів через півтора століття після надання місту магдебурзького права, яке
передбачало існування міської ради разом з райцями, промовляє на користь
нововведення. З іншого боку, добре відомою є практика багаторазового
підтвердження та повторення в королівських привілеях норм, раніше вже
зафіксованих, однак з тих чи інших причин порушених.
Наприклад, своїм привілеєм 1419 р. Владислав Ягайло у відповідності з нормами
магдебурзького права звільнив жителів Нового Самбора з-під юрисдикції
королівської адміністрації на місцях, та закріпив за міським урядом – райцями
та війтом – право розглядати всі тяжкі і легкі злочини, скоєні міщанами, та
виносити вироки. Попри це, в 1604 р. Сигізмунд ІІІ повторно видає привілей,
яким звільняє самбірських міщан з-під воєводського та старостинського
судівництва й закріплює за ними право вести судові справи виключно у міському
суді [56 Dцrflerуwna A. Materiaіy. – Nr 9, 152.].
В будь-якому випадку говорити про впровадження нового, раніше невідомого уряду
райців, не доводиться. Документи засвідчують існування цих урядовців задовго до
1566 р. Вперше самбірські райці згадуються у вищевказаному привілеї Владислава
Ягайла 1419 р. В заповіті Георгія, капелана з Самбора, складеному 7 квітня 1467
р., серед свідків укладення документу згадуються самбірські райці разом з
бурмистром ("... personaliter providi domini consules Samboriensis videlicet
Stanislaus pellifex protunc proconsul, Nicolaus Cracowsky pellifex, Clos
Vavingarther, Michael Stiber, Georgius Vartholt ..."). Всі п’ятеро, мабуть,
належали до категорії райців-резидентів, оскільки в заповіті, окрім них,
вказано
- Київ+380960830922