РОЗДІЛ 2
Науково-видавнича діяльність та участь у наукових інституціях
Наукова діяльність, як ми вже наголошували, була невід’ємною складовою життя
М.П. Дашкевича; стрижнем, що становив зміст його існування, забираючи більшість
вільного часу. Наукову діяльність Дашкевич уважав “високою сферою” і тому
“вхід” до неї був можливим, на його думку, лише для високоморальних осіб. В
одному з листів учений писав: ”Не могу выносить раздвоения в личности
профессора научных заслуг … и нравственного облика” [248 ІР НБУВ НАН України.
Ф. III, спр. 19925, арк. 3 зв.]. По суті, все життя
М.П. Дашкевича пронизувало шанобливе ставлення до сфери наукової діяльності.
2.1. Освіта і професійна кар’єра
Початкову освіту М.П. Дашкевич отримав, як ми вже зазначали, від свого
батька-священика. Наступним кроком стало навчання у Житомирській гімназії
(1860-1868 рр.). Цей період також аналізувався у попередньому розділі і, щоб
уникнути повторень наведемо лише головний підсумок цього періоду – для М.П.
Дашкевича освіта (і самоосвіта) стала панацеєю від різноманітних життєвих
потрясінь. В праці інтелекту Дашкевич шукав заспокоєння від різних негараздів,
занурюючись у студіювання наукової літератури. Це приносило йому найбільше
задоволення. Дашкевич зберіг смак до читання й “спілкування” з діячами
минулого на все життя, що неодноразово засвідчувалось і ним особисто.
Наприклад, в листі до
Т.Д. Флорінського від 11 серпня 1887 р. вчений писав: ”С удовольствием
перечитываю некоторые средневековые произведения и переношусь в тот столь
привлекательный во многих отношениях для фантазии мир” [249 ІР НБУВ НАН
України. Ф. ІІІ, спр. 19932, арк. 2.]. Подібно і в листі до В.С. Іконнікова від
18 липня 1886 р.: “Погрузился в старину и в мир фантазий, который она
открывает, и чувствую довольство от возможности вполне отдаваться этому занятию
и вполне уноситься мыслью la hin” [250 Там же, спр. 48738, арк. 2 зв.]. Це лише
два приклади, розділені часом і звернені до різних осіб, але обидва вони
пронизані головною ідеєю: історична література є ключем до світу фантазій.
Отже, Микола Дашкевич розглядав історичну науку не як скам’янілу субстанцію, а
як галузь наукових знань, що дає змогу виявити індивідуальність особи
дослідника. Тобто методологія в історичних працях дозволяє оцінювати історичні
події з власних позицій (висловлення своєї думки, уподобань, морально-етичних
принципів тощо). Це розкриває глибинний підхід М.П. Дашкевича до самої
історичної науки. Окрім цього, подібне зізнання з боку Дашкевича свідчило і про
те, що історія та пов’язана з нею література були для вченого так само
необхідні, як і можливість відпочинку, заняття улюбленою справою, фантазії.
У 1868 р. Дашкевич закінчив Житомирську гімназію з золотою медаллю і перед ним
постало питання продовження навчання. Загалом гімназія у др. пол. XIX ст.
розглядалась як одна із сходинок службової кар’єри, наступною сходинкою якої
мав бути університет. По суті: “Классические гимназии являлись “передней”
университетов” [251 Иванов А.Е. Студенчество России конца ХІХ-начала ХХ века. –
М.: Росспэн, 1999. – С. 27.]. Не випадково й Дашкевич відразу спробував
поступити до Університету Св. Володимира, але ця перша спроба виявилась
невдалою. Йому було відмовлено, як особі, що не досягла сімнадцятирічного віку
[252 ДАК. Ф. 16, оп. 368, спр. 22, арк. 29 зв.]. Не допомогли ні звернення до
ректора Університета управляючого Волинською дирекцією училищ
Ростовцева від 7 серпня 1868 р., ні звернення самого Попечителя КУО від 10
серпня 1868 р [253 ДАК. Ф. 16, оп. 388, спр. 34, арк. 4-4 зв.]. В засіданні
Ради Університету Св. Володимира 31 серпня 1868 р. ректор також наголосив на
неможливості прийняття до числа студентів осіб, котрим не виповнилось 17 років
(серед них і Дашкевич, він тут помилково названий Іваном). Причому, Рада,
враховуючи що ці особи були прийняті в гімназії до запровадження нового
університетського устава і що вони закінчили гімназії “с удовлетворительным
успехом, полагал (Совет – А.Ч.) бы справедливым предоставить возможность
поступить им в число студентов”, в зв’язку із чим було подано відповідне
звернення до Попечителя КУО [254 Протоколы заседаний Совета Университета Св.
Владимира // Университетские известия. – К., 1868. – № 10. – С. 19-20.]. В
засіданні Ради 4 жовтня 1868 р. справу Дашкевича (вже окремо і однією з перших)
було згадано знов, а саме: заслухано повідомлення Попечителя КУО, в якому
зокрема сказано, що директор училищ Волинської губ. звернувся у справі
М.Дашкевича безпосередньо до Міністерства народної освіти. Причому, на це
клопотання управляючий міністерством відповів, що “при всем желании доставить
Дашкевичу допуск в число студентов Университета, он не считает себя вправе
разрешить отступление от закона” [255 Там же. – № 12. – С. 2.]. Це спонукало
ректора відмовити у клопотанні з відсилкою на параграф 1 “Правил для вступающих
в Университет Св. Владимира” [256 ДАК. Ф. 16, оп. 388, спр. 34, арк. 5-6.].
Негативну відповідь на своє прохання про зарахування до числа студентів
історико-філологічного факультету отримав і М.П. Дашкевич [257 Там же, арк.
6.]. Для молодої особи і окрім того, юнака, котрий зазнав певних психічних
потрясінь інтегруючись до соціуму, подібна відмова мала означати неабияке
випробування і поглиблення внутрішньої кризи. Проте наступного (1869) року
Дашкевич був зарахований на
історико-філологічний факультет Університіету Св. Володимира [258 Протоколы
заседаний Совета Университета Св. Владимира // Университетские известия. – К.,
1869. – № 9. – С. 46.]. Цікаво, що згодом ніхто не згадував про те, що
- Київ+380960830922