Формування у підлітків ціннісного ставлення до природи в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ У ПІДЛІТКІВ
ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ В НАВЧАЛЬНО- ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ..................87-168
2.1. Аналіз сучасного стану сформованості у підлітків ціннісного ставлення до природи.......................................................................87-113
2.2. Організаційно-методичне забезпечення процесу формування
у підлітків ціннісного ставлення до природи...............................114-129
2.3. Хід та результати дослідження.......................................................129-167
Висновки до другого розділу......................................................................167-168
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.............................................................................169-171
ДОДАТКИ.....................................................................................................172-178
Список використаних джерел.....................................................................179-201
ВСТУП
Актуальність дослідження. В умовах державотворення і реалізації в Україні нової парадигми освіти і виховання аксіологічний підхід до розв'язання основних педагогічних проблем розглядається в педагогічній науці і практиці як один із найбільш пріоритетних. Нові орієнтири та завдання формування особистості, здатної дотримуватися принципів гуманності у взаємодії з навколишнім середовищем, спроможної вивести людство зі стану глибокої екологічної кризи, актуалізують проблему ціннісного ставлення людини до природи.
Необхідність ціннісного підходу до навчально-виховного процесу знайшла своє відображення в основних положеннях Законів України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", Національної доктрини розвитку освіти України ХХІ століття, Концепції екологічної освіти в Україні, Державної національної програми "Діти України". Зокрема, у Концепції екологічної освіти в Україні зазначено, що настав час виховувати підростаюче покоління не в згубній традиції якомога більше брати в природи, а в іншому, притаманному українському народові, гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її багатства, у психологічній готовності оберігати природу як "цінність" всюди й завжди.
Водночас за роки реформування національної школи України ще не вдалося подолати низький рівень сформованості екологічної культури учнівської молоді, зумовлений багаторічним пануванням споживацького ставлення до природи, бездуховністю, руйнуванням народних традицій взаємозв'язку людини й природного середовища. Це зумовлює необхідність уведення нових підходів до організації й змісту освіти та виховання, що відповідали б перспективним потребам суспільства й особистості.
Ідеться не лише про необхідність розширення кола екологічних знань учнів, а головним чином про те, що серед імперативів екологічної поведінки щодо природи має превалювати аксіологічна визначеність.
В основі ставлення особистості до навколишнього світу лежать її цінності, способи взаємозв'язку свідомості й буття. Ціннісне ставлення індивіда до природи - важливий компонент екологічної культури особистості.
Аналіз домінантних орієнтацій школярів щодо природи свідчить про те, що кожен із них, як правило, орієнтується чи на споживацький, чи на естетичний, чи на ідеально-творчий, чи на еклектичний тип взаємовідносин із природою. У цьому контексті перевага ціннісного ставлення до природи полягає в тому, що воно є фундаментальним, всеохоплювальним виміром особистості й властивостей природи не лише з погляду корисності, а й з точки зору пізнавальної, естетичної, моральної цінності.
Ідея становлення в особистості ціннісного ставлення до природи має в педагогіці давнє історичне коріння. Вагомий внесок у розвиток її загальних положень зробили Я.Коменський, А.Макаренко, Й.Песталоцці, Ж-Ж. Руссо, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін. Стверджуючи необхідність досягнення гармонії, вони пророче попереджали про небезпеку, що несе в собі нехтування законами природи.
Сьогодні з огляду на реальну небезпеку катастрофічного порушення балансу між природою і суспільством гостро постала проблема необхідності зміни характеру взаємодії в системі "природа - людина - суспільство". Інакше кажучи, в умовах сьогодення наукове пізнання все більше наповнюється ціннісним екологічним змістом.
В екологічному полі педагогіки проблему формування в школярів ціннісного ставлення до природи розглядають у різних ракурсах, за допомогою усталених і нових чинників виховного впливу. Філософські та соціально-культурологічні аспекти проблеми взаємодії людини з природою знайшли відображення в науковому доробку В.Вернадського, Ф.Вольвача, Е.Гірусова, С.Глазачева, М.Дробнохода, М.Кисельова, В.Кременя, В.Крисаченка, М.Мойсеєва, Р.Неша, Г.Філіпчука та ін.
Психолого-педагогічні підходи до формування взаємин з природним середовищем були предметом наукових досліджень А.Ананьєва, І.Беха, Л.Божович, Л.Виготського, С.Глазачева, С.Дерябо, О.Запорожця, О.Киричука, О.Леонтьєва, В.М'ясищева, С.Рубінштейна, І.Суравєгіної, В.Ясвіна та ін.
Історичні аспекти взаємин людини з природою представлені в працях І.Костицької, О.Кошолапа, В.Скутіної та ін. Акцентували увагу на взаємозв'язку естетичного, морального та екологічного виховання Г.Каропа, М.Левчук, Л.Печко, Г.Пустовіт, М.Сметанський, М.Сонова, Г.Тарасенко, Шевців З.Н.
Актуальним у контексті проблеми нашого дослідження є праці, що розкривають проблеми формування в школярів ціннісного ставлення до природи відповідно до вікових груп: дошкільників (Л.Іщенко, Л.Лук'янова, Г.Марочко, В.Маршицька, З.Плохій та ін.); учнів молодшого шкільного віку (Г.Волошина, В.Зуєв, Л.Різник, Л.Шаповал); підліткового віку (О.Король, О.Лабенко, О.Лазебна, Р.Науменко, О.Пруцакова, Н.Пустовіт та ін.); старшокласників (О.Колонькова, С.Лебідь, Н.Левчук).
Такий підхід уявляється закономірним, адже на кожному з етапів вікового розвитку підростаюча людина відзначає