РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТІВ ЖИТТЯ І СМЕРТЬ НОСІЯМИ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ІТАЛІЙСЬКОЇ МОВ У ПАРЕМІЯХ
Концепти ЖИТТЯ, СМЕРТЬ є найважливішими у площині "людина - всесвіт". Зазначені протилежні лінгвокультурні концепти являють собою бінарну опозицію. Те, що розуміння кожного з них є можливим лише одне через інше, вказує на їхній тісний взаємозв'язок. Одиниці паремійного фонду відбивають цю ідею.
Головну мету цього розділу ми бачимо у виявленні прихованих від безпосереднього спостереження уявлень про смерть і переходу від життя до смерті в українській та італійській мовній картині світу; у виявленні логіко-семантичних особливостей лексем, що відбивають поняттєвий, предметний, функціональний зміст позначених явищ; у виявленні характеристики співвідношення між ними.
Для виявлення концептуальної специфіки необхідним є аналіз контекстів, у яких функціонують досліджувані лексеми на позначення танатологічних і есхатологічних уявлень. Такий аналіз дозволяє, спираючись на знайдені семантичні характеристики, узагальнити цілісну систему моделей уявлень про кінець життя, помирання, притаманних етнічній свідомості. Важливо враховувати, що досліджувані уявлення при реалізації свого семантичного потенціалу створюють систему протиставлень і складають фрагмент картини світу.
2.1. ЖИТТЯ і СМЕРТЬ в українській та італійській картинах світу
Спостереження за узусом одиниць зі значенням життя, смерть, що їх виявлено в паремійних контекстах, на нашу думку, здатні узагальнити певні особливості відбиття наївних есхатологічних характеристик в українській та італійській мовній свідомості, лінгвальну релевантність наївних уявлень, що ґрунтуються на архетипних образах. Вважаємо доцільним поєднати конкретний лінгвістичний аналіз одиниць обраної семантики з залученням певних загальних питань, що пов'язані з розумінням життя й смерті.
Тема смерті є однією з основних тем філософії, феномен, що являє собою контраст зі станом життя. З концептами ЖИТТЯ, СМЕРТЬ пов'язані такі категорії, як час, обмеженість, дієвість, тілесність [333, с. 279]. Ці категорії складають концептосферу ЖИТТЯ. Для Ф.Ніцше, засновника "філософії життя", смерть є більш значущим моментом, ніж життя [175]. Осмислення смерті як кінця буття людини належить М.Гайдеггеру [251, с.39-407]. Сенс буття, існування, життя людина розуміє лише в усвідомленні своєї тлінності, "перед обличчям смерті", підкреслює Гайдеггер. Слід зазначити, що сприйняття смерті в різні часи, різними культурами відрізняється. Проте, існує постійна ознака, що притаманна історії цивілізації: психологічне витіснення смерті.
У протиставленні життя/смерть життя виступає немаркованим компонентом. Саме тому в мовній свідомості характеристики смерті як опозиції життю мають більш детальні й варіативні характеристики [62, с. 271]. Це свідчить, що сприйняття світу й себе в цьому світі визначається ставленням людини до смерті.
2.1.1. Опосередкованість сприйняття ЖИТТЯ і СМЕРТІ в пареміях досліджуваних мов. Сприйняття смерті має чуттєво-інтуїтивну ірраціональну природу. Доксальність (від гр. d3xa - віра, припущення) заміщує відсутній раціональний компонент у концепті СМЕРТЬ [214, с. 134]. Ніхто не може розповісти про смерть, виходячи зі свого власного досвіду. Ментальною обробкою концепту є встановлення перцептивної межі між спостерігачем та учасником події. Прикладом є італійська паремія, що репрезентує смерть в акустичній площині: Una cosa e parlare di morte, un'altra morire (букв.: Одна річ - говорити про смерть, інша - помирати) (DPIG, c. 387; PT, c. 204). Наведений приклад констатує неможливість збігу ментальної й реальної площини в цьому питанні. В українській паремії увагу акцентовано на візуальному аспекті цього явища: Легше яму копати, як у неї лягати (УНППД, с. 221); Танцюй, Мар'яно, поки не викопалась яма (СБУВ, с. 469). Обидва контексти поєднані, по-перше, наявністю опозиції живі ~ мертві, по-друге, обробкою дійсності за допомогою перцептивних каналів. В українському прикладі домінує візуальний код, в італійському - акустичний. Опозиція живі ~ мертві також представлена по-різному. Як видно з наведених прикладів, концепт СМЕРТЬ відрізняється способами актуалізації: українська мовна свідомість надає перевагу евфемістичним замінам (копати яму, лягати в яму). Це вмотивовано сакральністю згаданого моменту в українському світогляді: живі виконують ритуальне дійство, ховаючи померлого. В італійській паремії, навпаки, уведено пряму номінацію (morte, morire), очевидно, що у наведеному контексті ситуація смерті не є актуальною подією тут і зараз, тому вона не підлягає обов'язковому табуюванню.
Особистий досвід індивідуального знання взаємодіє зі знаннями та цінностями, отриманими від суспільства. Колективні знання і цінності зафіксовано в пареміях як інформацію особливого характеру. Дані перетворюються в інформацію, інформація, в свою чергу, в знання. Знання стають мудрістю [93, с. 257-258]. Інформаційна ієрархія (information hierarchy) представлена в науковій літературі у вигляді схеми: "дані - інформація - знання" [290, 294]. Важливий емоційний досвід колективного знання стає надбанням для окремої особистості як орієнтувальний потенціал, здатний керувати особистістю згідно з етичними нормами.
Структура особистості є відносно сталою конфігурацією ієрархізованих мотиваційних ліній [128, с. 48]. Системоутворювальним чинником тут виступає обмеженість людського життя. Уявлення про свій життєвий ресурс формує ієрархію з мотивів, цілей, цінностей, визначаючи при цьому пріоритети. Мотиви в ієрархії займають домінантну позицію, вони можуть бути спрямовані на самого себе, на інших, на справу [63, с. 38]. Простір мотивів, спрямований на себе, ми називатимемо ЕГО-простором, на інших - АЛЬТЕР-простором, на справу - РЕС-простором. Конфліктність ситуації полягає, на нашу думку, в часовій перспективі: людині притаманна випереджальна думка про події, яких ще немає - про майбутнє. Людина будує простір цілей, ескіз майбуття,