РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНІ ТИПИ ВЕСІЛЬНИХ ОБРЯДОВИХ ФРАЗЕМ ДОШЛЮБНОГО ЦИКЛУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА
НІМЕЦЬКІЙ МОВАХ
2.1. Семантична реконструкція обрядових фразем на позначення дошлюбних
стосунків молоді
У кожного народу протягом століть склалася своя цілісна система традицій
возвеличення шлюбу, родини й домашнього вогнища. В основі її лежать
загальнолюдські моральні цінності: шанобливе ставлення до роду, батьків,
подружжя, а також бажання продовжити свій рід [Поном., с. 409].
На Україні в пору весняного рівнодення і літнього сонцестояння, коли
пробуджувалася природа, „люди і самі відчували потяг до кохання, створення
сім'ї та продовження роду” [Войтов., с. 59]. Саме тоді відбувалося більшість
шлюбів, а весілля, в основному, справляли восени. У давнину тільки виконання
шлюбних обрядів давало право на співжиття. Як бачимо, лексеми шлюб і весілля
маркують не синонімічні, а частково різні поняття. Весілля – свято побрання, що
включає ряд обрядів [Войтов., с. 59]. Тоді як шлюб – клятвена обітниця,
присяга; „шлюбувати – присягати” [Войтов.,
с. 600]. Під шлюбом розуміли обряд зближення юнака і дівчини аж до часу
проведення обрядодійства, пов’язаного з весіллям. „Шлюб – це була присяга
молодих на досмертну вірність та любов.” [Войтов., с. 601].
У народі складалася практика підготовки молоді до сімейного життя. Дошлюбна
поведінка майбутнього подружжя, їх знайомство, залицяння, сватання та укладання
шлюбу взаємопов’язані з „процесом формування майбутніх подружніх і
внутрішньосімейних взаємин” [Поном., с. 409]. Адже ті розбіжності й протиріччя,
які виникають на стадії дошлюбних відносин, можуть перерости в міжподружні
конфлікти. Як бачимо, дослідження ВОФ дошлюбного циклу дозволяє передбачити (на
фраземному рівні) „свого роду „елементи ризику” для шлюбного союзу. У свою
чергу прогнозування можливе за умови доброго знання народної практики
організації дошлюбного побуту, який колись включав і підбір пари, і організацію
сприятливих стосунків між батьками та дітьми, молоддю і громадою” [Поном., с.
409].
Отже, дошлюбні стосунки молоді, вибір пари з урахуванням зовнішності й
внутрішнього світу майбутніх наречених – становить дошлюбний цикл і входить у
понятійне поле „весілля”.
Дошлюбний цикл ВОФ має характерне для нього ядерно-периферійне мікрополе,
утворене чотирма семантичними типами ВОФ на позначення:
1) дошлюбних стосунків молоді, 2) зовнішності молоді, 3) внутрішнього світу
майбутнього подружжя та 4) ВОФ із семною структурою „вибирати пару для
одруження”. Ядром цього мікрополя є останній тип ВОФ, оскільки він за
процесуальним характером обрядодійства є заключним етапом дошлюбного циклу, за
семантикою фраземи цього типу є перехресними з ядерними фраземами
передвесільного і власне весільного циклів
(див. рис. 2.1).
Рис. 2. Схема ядерно-периферійного семантичного мікрополя
ВОФ дошлюбного циклу
Структурно ВОФ дошлюбного циклу можна розподілити таким чином (див. табл. 2.1)
Таблиця 2.1
Кількісно-якісна характеристика ВОФ української та німецької мов дошлюбного
циклу
з/п
Назви семантичних типів
ВОФ дошлюбного циклу
Всього
Частково еквівалентні
Повністю
еквівалентні
укр.нім.
українські
німецькі
1.
Дошлюбний цикл ВОФ
792 од.
372 од. (51%)
314 од.
(43%)
5353 од.
(6%)
1.1.
ВОФ на позначення дошлюбних стосунків молоді
56 од.
35 од.
(62%)
21 од.
(38%)
00 од.
1.2.
ВОФ на позначення зовнішності молоді
71 од.
25 од.
(39%)
34 од.
(52%)
66 од.
(9%)
1.3.
ВОФ на позначення внутрішнього світу майбутнього подружжя
518 од.
256 од.
(54%)
184 од.
(38%)
3939 од.
(8%)
1.4.
ВОФ із семною структурою „вибирати пару для одруження”
147 од.
56 од.
(40%)
75 од.
(54%)
88 од.
(6%)
Частково еквівалентні ВОФ на позначення дошлюбних стосунків молоді
Обрядовість українського етносу, а також її мовна площина, демонструючи виразні
національні риси, має чимало спільного з обрядами інших народів, зокрема
німецькомовних. Проте на сьогодні цей зіставний аспект дослідження обрядових
знаків є спорадичним, а тому може претендувати на нові наукові результати в цій
сфері.
У нашій роботі здійснена спроба розкрити семантику весільних обрядових
фразеологічних номінацій в українському та німецькомовному ареалах з огляду на
їхню зовнішню та внутрішню форму.
Шлюбні відносини – одна з найдавніших і найскладніших суспільних систем, що
визначає характер родинних зв’язків і тип соціальної організації. На ранньому
етапі свого існування людство не знало сучасної моногамної форми шлюбу. Шлюб і
сім’я пройшли кілька ступенів розвитку, тісно пов’язаних з еволюцією самого
суспільства [21, с. 21].
Суспільство (а пізніше й держава) з давніх часів нормували шлюбні стосунки –
спочатку звичаями, а потім і законом. Великий вплив на формування статусу шлюбу
мала релігія, хоча він насамперед був громадянським, світським інститутом.
Відомо, що навіть християнство не зразу підкорило шлюб своїй ієрархії. На
ранніх стадіях розвитку суспільства втручання релігії в шлюбні відносини було
незначним і обмежувалося лише певними заборонами (табу), які згодом набули
обов’язкової соціальної санкції та стали нормою суспільної моралі, з часом
освяченої релігією
[21, с. 21].
Весілля починалося з парубкування й дівування. Знайомство молоді відбувалось
під час вечірок, вулиць, вечорниць, свят. Саме там найчастіше хлопець укр.
вибирав собі пару [Укр. род., с. 157]
З ранньої весни аж до зими молодь збиралася гуртом на обраному місці, яке
називалося „вулицею”. Ця лексема зумовила виникнення фразеосемантичного ряду зі
стрижневим словом ходити: укр. ходити на вулицю, ходити на досвіт