РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Дисертаційна робота виконана на базі Івано-Франківського обласного клінічного кардіологічного диспансеру.
2.1.Об'єкт обстеження.
Обстежено 130 хворих на артеріальну гіпертензію м'яку та помірну: 80 хворих із гіпертензивною дисциркуляторною енцефалопатією (41 хворий із дисциркуляторною енцефалопатією І стадії і 39 хворих із дисциркуляторною гіпертензивною енцефалопатією ІІ стадії) та 20 хворих із синдромом Рейно, серед яких 19 хворих із синдромом Рейно І стадії і 1 хворий із синдромом Рейно ІІ стадії. Крім того, обстежено 30 хворих на АГ без порушень мозкового і периферійного кровоплину і 20 практично здорових осіб контрольної групи.
Діагностику та лікування АГ вели відповідно до протоколу надання медичної допомоги згідно з наказом № 436 МОЗ України від 3.07.2006 та рекомендаціями Української Асоціації кардіологів. Діагноз дисциркуляторної гіпертензивної енцефалопатії ставили, керуючись класифікацією судинних захворювань головного мозку за Е.В. Шмідт (1980). Стадії синдрому Рейно виставляли на основі загальноприйнятої класифікації.
Діагностику та лікування АГ вели відповідно до протоколу надання медичної допомоги згідно з наказом № 436 МОЗ України від 3.07.2006 та рекомендаціями Української Асоціації кардіологів (2004) і Європейського товариства кардіологів (2003).
Усі хворі на АГ були рандомізовані в наступні групи (рис.2.1):
І - 35 хворих, які отримували стандартну терапію еналаприлом (виробництва ТОВ "Здоров'я", Україна).
ІІ - група хворих (36 осіб), у лікуванні яких застосовувався лізиноприл (виробництва ЗАТ НВЦ "Борщагівський" ХФЗ, Україна).
ІІІ - група хворих (32 особи), в якій стандартне лікування еналаприлом поєднувалося з глутаргіном.
ІV - група хворих (27 осіб), в якій у лікуванні було застосовано поєднання лізиноприлу і глутаргіну.
Добові дози еналаприлу і лізиноприлу підбирали індивідуально для отримання оптимального антигіпертензивного ефекту. Глутаргін (виробництва ТОВ "Здоров'я, Україна) призначали в дозі 250 мг тричі на день, всередину.
Хворі на АГ були обстежені при поступленні до стаціонару, через один та шість місяців лікування.
Обстежено 66 чоловіків (50,75%) і 64 жінки (49,25 %). Середній вік хворих на АГ становив 52,4±0,9 років, у т.ч. з гіпертензивною енцефалопатією І ступеня - 21 чоловік і 20 жінок; ІІ ступеня - 20 чоловіків і 19 жінок. Хворі на синдром Рейно склали 11 чоловіків та 9 жінок. Суттєвих відмінностей у групах хворих за віком не було. Середній вік хворих на АГ і гіпертензивну енцефалопатію І ступеня склав 51,4?0,7, а у хворих з АГ і гіпертензивною енцефалопатією ІІ ступеня -53,4?1,1. Середній вік хворих на АГ, яка супроводжувалася синдромом Рейно, склав 52,3?0,9 (таб. 2.1).
Таблиця2.1Розподіл хворих на артеріальну гіпертензію із порушеннями мозкового і периферійного кровоплину, що включені у дослідження, за віком і статтю Критерій
Ессенціальна гіпертензіяАГ і дисциркуляторна гіпертензивна енцефалопатія І ступеняАГ і дисциркуляторна гіпертензивна енцефалопатія ІІ ступеня
Синдром РейноСтать:чоловіки22,8% (15) 31,2% (21)30,3% (20)16,7% (11)жінки21,9% (15)31,9% (20)27,8% (19)14,9% (9)середній вік, роки 52,3±0,951,4±0,753,4±1,152,3±0,9Примітки:1. Вказаний відсоток до осіб в групі.2. У дужках наведені абсолютні числа
Рис. 2.1. Структура дослідження.
2.2. Методи дослідження.
Застосовувалися традиційні клінічні методи: вивчення скарг, анамнезу хвороби та анамнезу життя, загальноприйняте фізикальне обстеження, електрокардіографія та ехокардіографія, добовий моніторинг артеріального тиску, допплерографія судин головного мозку та периферійних судин.
Поряд із традиційними клінічними методами обстеження хворих використовувалися наступні дослідження: ендотелійзалежна і ендотелійнезалежна вазодилятація плечової артерії; фенотипування ліпідного складу крові; визначення індексу агрегації тромбоцитів; нітратів і нітритів у сироватці крові.
24-годинний добовий моніторинг АТ (ДМАТ) виконували апаратом АВРМ-04 фірми "Meditech" (Угорщина). Аналізували величини середньодобового систолічного та діастолічного артеріального тиску (САТ і ДАТ, мм рт.ст), рівнів стандартного відхилення (мм.рт.ст.), індекс часу (%) та індекс площі ґіпертензії (мм рт. ст.), середньодобову частоту серцевих скорочень (ЧСС, уд/хв). У процесі ДМАТ проводили гострі фармакодинамічні тести, відмічаючи час прийому досліджуваного засобу й аналізуючи рівні АТ що 15 хвилин упродовж дня і що 30 хвилин вночі [41, 74].
Стан серцевої гемодинаміки вивчали методом ехокардіографії на апараті "CARIAS-PLUS" 1,057 (Italia) за допомогою датчика 2,5- МГц. Визначали розміри аорти (Ао, см), діаметр лівого передсердя (Длп, см), кінцевий систолічний розмір (КСР, см) та кінцевий діастолічний розмір (КДР, см) лівого шлуночка, товщину міжшлуночкової перетинки (ТМШП, см) та задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ, см), фракцію викиду (ФВ,%). Гіпертрофію лівого шлуночка (ГЛШ) верифікували в разі збільшення маси міокарду ЛШ (ММЛШ, г), яку визначали за формулою P.D.Devereux [17, 57].
Виділяли два типи ремоделювання ЛШ, а саме концентричне ремоделювання та концентричну гіпертрофію. Тип ремоделювання ЛШ залежить від наявності (або відсутності) збільшення ММЛШ та значення відносної товщини стінок лівого шлуночка, яке вираховується як співвідношення суми відносної товщини задньої стінки ЛШ та міжшлуночкової перегородки до кінцево-діастолічного розміру ЛШ. Збільшення цього показника понад 0,45 свідчить про концентричні зміни ЛШ, тобто про суттєве збільшення товщини стінок відносно розміру його