РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ПРІЗВИЩЕВИХ НАЗВ ТА ПРІЗВИЩ УМАНЩИНИ
2.1. Класифікація власних особових назв за семантикою
твірних основ
Прізвища сьогодні ? асематичні знаки, які лише називають родину, ідентифікують її в суспільстві. Але до юридичної стабілізації прізвищ кожна прізвищева назва, крім номінативної функції, виконувала ще й характеристичну: виражала родинну, майнову, етнічну, професійну, зовнішню або іншу ознаку.
Досліджуючи лексичні джерела прізвищ, генетично пов'язаних з апелятивною лексикою, вчені мають змогу ближче познайомитися з тими чи тими сторонами життя народу ? суспільно-політичними, економічними, господарсько-побутовими, культурними процесами, що діяли на різних територіях у різні часи, світоглядом, взаємозв'язками з іншими народами.
Структурно-композиційна чіткість ономастичного дослідження, його ефективність та результативність залежить від ступеня наукової досконалості класифікації фактичного матеріалу [247, с. 101]. На сьогодні в антропоніміці існують лише спроби семантичної типологізації прізвищ, та загальноприйнятої класифікаційної схеми прізвищ ще не вироблено. В. А. Никонов зазначає, що різниця між різними класифікаціями зумовлена "не відмінностями матеріалу, а індивідуальним підходом класифікатора" [153, с. 189]. Можна виділити етимологічний (М. В. Бірила), соціологічний (Я. С. Бистронь), історико-функціональний (С. П. Бевзенко, М. О. Демчук), синхронно-діахронний (О. Я. Добровольська, Ю. О. Карпенко, Р. Й. Керста, Р. І. Осташ) підходи до аналізу лексико-семантичної бази прізвищ.
Аналізуючи російські прізвища, В. А. Никонов розмежовує їх на шість груп: патронімічні, належності, власницькі, земляцькі, церковні та прізвиськові [153, с. 196 - 197]. В основу дослідження семантичних особливостей прізвищевих систем автор поклав дериваційний принцип. Але, як слушно зазначає Ю. Б. Бабій, такий підхід доречний при аналізі російських, польських прізвищ, а от велика кількість специфічних українських безафіксних утворень унеможливлює застосування класифікації В. А. Никонова до національної антропонімії [2, с. 35].
У вступі до "Словника сілезьких прізвищ" С. Роспонд подає власну типологізацію прізвищ, за якою останні поділяються на чотири основні групи: примарні, секундарні, композити, гібриди [314, с. XV - XVIII]. Позитивним у запропонованій класифікації вважаємо єдність структурно-семантичного та генетичного критеріїв. Примарні та секундарні прізвища розглядають також польські дослідники Г. Борек і У. Шумська [285].
Аналізуючи прізвища Середньої Наддніпрянщини, І. Д. Сухомлин виокремлює два класи родових антропонімів: прізвища антропонімного походження (власне іменні утворення) та прізвища неантропонімного походження (відапелятивні утворення) ?220, с. 33 - 37].
М. Л. Худаш створив власну класифікацію прізвищевих назв в українській антропоніміці, поділивши їх на апелятивні, апелятивно-антропонімійні, власне антропонімійні [247, с. 135].
Дотримуючись антропоподілу М. Л. Худаша, Г. Д. Панчук окремо виділяє іншомовні лексеми та непрозорі назви [174, с. 9], а Б. Б. Близнюк класифікує усі прізвища на відонімні (відантропонімні та ті, в основах яких відображені топоніми) і прізвища апелятивного походження. До відонімних прізвищ входять антропонімні та апелятивно-антропонімні назви, виокремлені в попередніх класифікаціях [174; 247].
Г. В. Бачинська групує антропоніми, що виступають лексичною базою прізвищ, за трьома основними розрядами: церковно-християнські імена, автохтонні особові імена, апелятивні назви та окремо виділяє іншомовні лексеми, прізвища з непрозорими назвами та андроніми. Серед автохтонних особових власних імен, що лежать в основах прізвищ Закерзоння, Г. В. Бачинська виокремлює відапелятивні імена та прізвиська, які диференціює, як і її попередники, ще за двома різновидами: nomina "personalia" (апелятивно-антропонімні назви за класифікацією прізвищевих назв М. Л. Худаша) та nomina "impersonalia" (у схемі М. Л. Худаша вони входять до складу власне антропонімних назв) [5].
Досліджуючи прізвища Лемківщини, С. Є. Панцьо також членує їх на лексико-семантичні розряди в межах категорії nomina personalia тa nomina impersonalia [171].
П. П. Чучка в історико-етимологічному словнику "Прізвища закарпатських українців" диференціює три групи прізвищ: назви, в яких закладені особові імена; назви, побудовані на апелятивах; назви, мотивовані топонімами [272, с. ХХ].
Дослідниця азербайджанських прізвищ Ф. Пашаєва виділяє наступні групи назв за семантикою основ: 1) прізвища, утворені від особових імен; 2) прізвища, утворені від етнонімів; 3) прізвища, утворені від топонімів; 4) прізвища, утворені від зоонімів; 5) прізвища, утворені від космонімів; 6) прізвища, утворені від назв професій; 7) прізвища, утворені від прізвиськ; 8) прізвища, утворені від апелятивів [176, с. 335 - 336].
У дослідженні спираємося на поширену в українській ономастиці класифікацію антропонімів за семантикою прізвищевих основ (Б. Б. Близнюк, Г. В. Бачинська, Л. О. Кравченко, С. В. Шеремета тощо), відповідно розподіляючи аналізовані прізвища натакі групи:
І. Відонімні прізвищеві назви та прізвища. До цієї групи включаємо утворення, твірною базою яких були:
1. Антропоніми:
А. Християнські імена: а) чоловічі; б) жіночі.
Б. Іншомовні імена.
В. Давньослов'янські автохтонні власні імена та прізвиська: а) давньослов'янські імена-композити; б) відкомпозитні утворення; в) відапелятивні імена та прізвиська пізнішого походження.
2. Топоніми.
ІІ. Прізвищеві назви та прізвища, утворені від апелятивних означень особи:
1. Похідні від назв осіб за професією чи заняттям.
2. Похідні від назв осіб за місцем походження або проживання.
3. Похідні від назв осіб за їхньою етнічною належністю.
ІІІ. Прізвищеві назви та прізвища спірної чи нез'ясованої семантики.
IV. Прізвищеві назви та прізвища, утворені від іншомовної лексики.
У межах цих основних груп виділяються інші підгрупи, ус