РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Об'єкт та умови дослідження
Дослідження провадили на 120 статево зрілих щурах-самцях (3-4 місячного віку) масою 180-220 г, які утримувались за стандартних стаціонарних харчових та побутових умов віварію, з дотриманням усіх вимог санітарно-гігієнічного стану догляду за тваринами. Напередодні досліду (за 16-18 год) тварин переводили на водну дієту.
Всі експерименти проведені у відповідності з положеннями "Європейської конвенції по захисту хребетних тварин, які використовувались в експериментальних та інших наукових цілях" (Страсбург, 1986) [66]. Неінвазивно на ненаркотизованих тваринах здійснювали запис периферійного пульсу з метою аналізу варіабельності серцевого ритму. Евтаназію щурів проводили шляхом швидкої декапітації, згідно із загальноприйнятими в експериментальній практиці методами, що не потребує додаткового знеболювання, оскільки здійснюється дуже швидко. Забір крові та тканин проводився після забою тварин, який здійснювали через добу після останнього опромінення. Дослідження параметрів вільнорадикального гомеостазу провадили у крові, гомогенатах тканин серця та печінки щурів.
Перед початком досліджень проводили розподіл тварин за ступенем резистентності до гіпоксії за методом Березовського В.А [19,49]. Для цього щурів поміщали в припливно-витяжну барокамеру та моделювали піднімання на "висоту" 11000 м (швидкість піднімання 180 м/с), що відповідало барометричному тиску 165 мм рт.ст. Критерієм стійкості тварин до нестачі кисню слугував час експозиції від моменту підняття на "висоту" 11000 м до появи другого агонального вдиху. Для експерименту відбирали низькорезистентних щурів (час перебування на умовній висоті - до 2 хв).
Тварини були розділені на декілька груп: 1) контрольна група - тварини, що утримувалися в однакових з дослідними щурами умовах віварію і зазнавали позірного опромінення; 2) перша дослідна група, тварини якої були опромінені двофракційно у сумарній поглинутій дозі 1 Гр (низька доза); 3) друга дослідна група - двофракційне опромінення у сумарній поглинутій дозі 10 Гр (висока доза); 4) контрольна група тварин, яким проводили курс ІГТ; 5) дослідна група тварин, яким попередньо до дії радіації у сумарній дозі 1 Гр проводили курс ІГТ.
Тварин дослідної групи опромінювали вранці телегаматерапевтичним пристроєм "Терагам" (джерело 60Со) при потужності дози 0,0393 Р/с і відстані "джерело-поверхня" 0,8 м. Поглинена сумарна доза - 1 Гр та 10 Гр. Опромінення здійснювали дворазово (через день) у разовій дозі 0,5 Гр та 5 Гр, відповідно. Під час опромінення тварин поміщали в індивідуальні клітки-фіксатори. Контрольні тварини зазнавали позірного опромінення (їх поміщали на відповідний період часу у клітки-фіксатори).
ІГТ у відповідних групах починали проводити через 10 днів після тесту на чутливість до гострої гіпоксії. Умовне підняття на висоту під час тренування здійснювали ступінчасто: перший день - на висоту 1000 м, другий день - 2000 м і лише з третього дня та у всі подальші - 3000 м. ІГТ проводили в барокамері в режимі: десятихвилинна гіпоксія, яка відповідає умовній висоті 3000 м, перерва - 15 хвилин, швидкість "підйому на висоту" - 20 м/с. Тренування здійснювали 10 днів по 5 сеансів щоденно. Після завершення тренування одну з підгруп тренованих тварин водночас з нетренованими контрольними щурами піддавали дії іонізуючого випромінювання.
2.2. Методи аналізу варіабельності серцевого ритму
З метою оцінки стану механізмів регулювання фізіологічних функцій у експериментальних тварин проводили дослідження варіабельності серцевого ритму (ВСР) з використанням спектрального аналізу та статистичних методів, а також варіаційної пульсометрії, скатерографії, що здійснювали до та після кожної дози опромінення.
Щурів іммобілізували в універсальній камері з плексигласу, форма якої відповідала будові тіла щурів, і накривали темною щільною тканиною для усунення дії зайвих подразників, що відповідало притаманному даному виду тварин нірковому рефлексу. Запис тривав 5 хвилин, після стабілізації показників. Для експериментального неінвазивного визначення тривалості серцевого циклу у ненаркотизованих тварин використовували фотоплетизмографічний перетворювач, що кріпився біля основи хвоста тварини і в якому фотодіод та джерело світла знаходилися в одній площині [134]. Фотоплетизмографічний перетворювач приєднували до швидкодіючого реєструючого приладу і проводили запис кардіоінтервалограми.
Визначення тривалості кардіоінтервалів (AverValInterv) здійснювали з використанням програмного забезпечення та швидкодіючого реєструючого пристрою з точністю 10-6с [134]. При цьому проводилась побудова динамічних рядів кардіоінтервалів у вигляді кардіоінтервалограми, аналіз динамічних рядів кардіоінтервалів та оцінка результатів аналізу ВСР. Аналіз ВСР здійснювали спектральним, статистичним методами, а також застосовували кореляційну ритмографію та варіаційну пульсометрію, на основі яких проводили оцінку функціонального стану експериментальних щурів. Статистичні параметри динамічного ряду кардіоінтервалів включали: стандартне відхилення повного масиву кардіоінтервалів (SDNN), квадратний корінь із суми різниць послідовного ряду кардіоінтервалів (RMSSD), коефіцієнт варіації повного масиву кардіоінтервалів (CV). SDNN характеризував сумарний ефект автономної регуляції кровообігу; RMSSD свідчив про активність парасимпатичної ланки автономної регуляції; CV є нормованим показником сумарного ефекту регуляції [8]. Параметрами варіаційної пульсометрії були: різниця між максимальним і мінімальним значеннями кардіоінтервалів (MxDMn) - максимальна амплітуда регуляторних впливів; мода (Mo) - найбільш ймовірний рівень функціонування синусного вузла серця; амплітуда моди (AMo) - умовний показник активності симпатичної ланки регуляції; стрес індекс або індекс напруження регуляторних систем (SI) - ступінь переважання активності центральних механізмів регуляції над автономними [8,12]. Застосування