РОЗДІЛ 2
Історичні умови розвитку краєзнавства на Середньому Подніпров'ї
у кінці ХХ - на початку ХХІ ст.
2.1. Підґрунтя еволюційних процесів у історичному краєзнавстві на Середньому Подніпров'ї
Радянське краєзнавство 50 - 80-х рр. ХХ ст. було важливим засобом ідеологічної пропаганди у тодішньому суспільстві. Бачення минулого історії рідного краю визначалося марксистською концепцією історії. Зусилля краєзнавців спрямовувалися на вивчення революційних рухів, героїчних подій Великої Вітчизняної війни, історії партійних осередків та здобутків соціалістичного будівництва. Сторінки історії, які не вкладалися в марксистську концепцію замовчувалися, або фальсифікувалися. Це стосувалося насамперед історії українського національно-визвольного руху, козацької доби в історії краю, подій голодоморів та репресій радянського часу. Обмеження кола проблематики досліджень з ідеологічних мотивів стримувало творчу активність краєзнавців. Розвитку набули організаційні форми краєзнавства, які забезпечували високий рівень контролю за діяльністю краєзнавців. У першу чергу це краєзнавчі осередки, які діяли при державних установах і закладах. Поряд із цим, громадський рух краєзнавців залишався організаційно не оформленим.
З утворенням незалежної української держави у минуле відійшов ідеологічний тиск, який власне і спричинив перекоси у радянському краєзнавстві 50 - 80-х рр. ХХ ст. Краєзнавці вперше за багато десятиліть отримали можливість вільно обирати проблематику досліджень та публікувати праці, які не вкладалися в рамки комуністичної ідеології. У краєзнавців на Середньому Подніпров'ї, як і в Україні загалом, з'явилася можливість вивчити замовчувані та маловідомі сторінки історії рідного краю. Окрім того, суспільство потребувало об'єктивної інформації про минуле, що було викликом, відповідь на який вимагала від істориків і краєзнавців повернення до всебічного вивчення і висвітлення історії краю.
Молода українська держава взяла курс на побудову демократичного громадянського суспільства, важливими елементами якого були б дієві громадські організації. Це відкрило шлях для відновлення демократичних за своїм характером науково-громадських форм організації краєзнавчого активу, які були характерними для українського краєзнавства другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
Важливою умовою, з якою пов'язані зміни у історичному краєзнавстві на Середньому Подніпров'ї у роки незалежності було розширення можливостей вивчення джерельної бази історії рідного краю, яке стало наслідком деідеологізації архівної, музейної справи та пошукової діяльності краєзнавців.
У зв'язку із вагомою історичною, науковою та соціально-правовою значимістю документів Комуністичної партії України, указом Президії Верховної Ради України від 27 серпня 1991 року № 1441-ХІІ, їх разом із приміщеннями, технологічним обладнанням та штатом працівників архівів Комуністичної партії України передано Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів України та його установам на місцях [148]. Враховуючи важливість документів Комітету державної безпеки для об'єктивної оцінки суспільно-політичних процесів, масових репресій, реабілітації та забезпечення законних інтересів громадян, Президія Верховної Ради України указом від 9 вересня 1991 року № 1525-ХІІ зобов'язала спеціально утворену комісію виробити порядок і критерії відбору документів з архівів Комітету державної безпеки, які протягом шести місяців мали бути передані на постійне зберігання до державних архівів [149]. Ці рішення започаткували процес масового розсекречення архівних джерел.
На виконання указу Президії Верховної Ради України органами місцевої влади на Середньому Подніпров'ї були прийняті відповідні розпорядження про ліквідацію архівів обласних комітетів Комуністичної партії України. Рішенням Черкаського облвиконкому від 13 вересня 1991 року № 192 до Державного архіву Черкаської області було передано 1897 фондів (понад 299 тис. одиниць зібрань) ліквідованого архіву Черкаського обкому Комуністичної партії України [312, с. 22]. Полтавська обласна Рада рішенням від 10 вересня 1991 року № 213 передала до Державного архіву Полтавської області документи обласного партійного архіву, внаслідок чого зібрання обласного державного архіву поповнилися 4328 фондами [13, арк. 26]. Подібним чином документальні зібрання обласного державного архіву Дніпропетровщини поповнилися 542509 справами, а обласного державного архіву Київщини - 869596 одиницями зібрань [364, с. 203; 365, с. 24]. Значна кількість документів надійшла на постійне та тимчасове зберігання від поточних архівів ліквідованих обласних, районних, міських комітетів компартії.
Співробітники обласних державних архівів провели роботу з розсекречення зібрань колишніх партійних архівів, внаслідок чого широкий дослідницький загал отримав можливість працювати з партійною документацією. Передані на зберігання документи колишніх партійних архівів відображали роботу обласних губкомів, обкомів Комуністичної партії України та підпорядкованих їм партійних організацій, діяльність комсомольців, радянського антифашистського підпілля та партизанських формувань у роки окупації регіону. На жаль, обмеженим лишився доступ до персональних справ окремих членів Комуністичної партії [411, с. 19]. Загалом же, внаслідок інтеграції партійних архівів до системи державних архівів, розширилися можливості краєзнавців щодо вивчення суспільного життя радянської доби.
Фонди обласних державних архівів поповнилися також архівно-слідчими справами репресованих та фільтраційними справами громадян, вивезених у роки Другої світової війни до Німеччини, які надійшли з архівів колишнього Комітету державної безпеки УРСР. Протягом першої половини 90-х рр. ХХ ст. до Державного архіву Черкаської області надійшло майже 44 тис. позасудових та фільтраційних справ, що стосувалися долі понад 77 тис. громадян [312, с. 23], зібрання Державного архіву Полтавської області поповнилися майже 90 тис. справ з обласного архіву Служби безпеки України, які
- Київ+380960830922