РОЗДІЛ 2
ШЛЮБНІ НОРМИ ТА ДЕВІАЦІЇ З ПОГЛЯДУ МІКРО- І МАКРОСОЦІОЛОГІЇ
2.1. Формування родинності в шлюбі: мікросоціологічний підхід
Розглянемо деякі аспекти формування родинних зав'язків і почуттів у подружжя з точки зору соціології особистості.
Соціологія розглядає особистість як члена соціальної групи, включеного в соціальний простір, як ансамбль суспільних відносин. П. Бурдьє трактує співвідношення суспільства й особистості використовуючи поняття "габітус". Суть вихідної тези соціології особистості, згідно з П. Бурдьє полягає в тому, що "ментальні структури визначаються соціальними структурами". Габітус - це ментальні чи когнітивні структури, за допомогою яких люди живуть у соціальному світі, визначають напрямок своїх дій, це набір схем (моделей), через які люди сприймають, розуміють і оцінюють світ. Габітус - це "утілені соціальні структури", що відображають наявний об'єктивний розподіл: класові структури, вікову й статеву диференціацію тощо. Отже, габітус можна визначити як певну диспозицію дій, способу відчуття, осмислення й оцінювання суб'єктом соціального світу; визначену сукупність набутих людиною в процесі практики внутрішніх установок, що узагальнюють засвоєні знання і досвід визначеного місця перебування в соціальному просторі. Габітус визначає принципи, за якими люди роблять вибір, обирають стратегії, якими користуються у світі соціальних відносин (див.: [Бурдьє]).
Виходячи з певних методологічних положень, можна зазначити, що та частина габітусу, що відповідає за родинні відносини і прийняття ролей "родича", формується під впливом сукупності факторів. Одним з таких факторів, що відіграють велику роль у формуванні диспозиції родинності в людини, є почуття любові.
Залишивши осторонь опис любові як почуття (точно це може зробити тільки мистецтво), ми зупинимося на розгляді любові як форми діяльності з аксіологічної точки зору. Щоб пов'язати традиційне визначення любові як почуття з розглядом її в попередньо зазначених аспектах, подамо визначення любові з еволюціоністських позицій.
Любов є процес особистісної трансформації, у результаті якої формується почуття споріднення з об'єктом любові або любов - це процес формування споріднення. Особистісна трансформація здійснюється завдяки виникненню і розвитку специфічних почуттів, вольових явищ, роботою у відповідному напрямку свідомості й підсвідомості. Таке трактування запропонував С.Л. Катаєв (див.: [Катаєв, 2006]).
На наш погляд, еволюція родинності здійснюється не за рахунок виникнення нових цінностей і почуттів, а за рахунок диференціації раніше цілісного почуття любові на його складові. Людина є єдністю трьох рівнозначних складових: біологічної, духовної і соціальної. Любов - це фундаментальне морально-психологічне явище, що відіграє вирішальну роль у репродуктивній поведінці людини. Тому дане явище відповідає цілісній природі людини і є нерозривною єдністю трьох компонентів: біологічного, духовного, соціального. На ранній своїй стадії любов виступає як цілісна система зі слабкою диференціацією її складових, але ці складові вже закладені в даному почутті із самого його виникнення. Еволюція любові, у повній відповідності до теорії соціальної еволюції Г. Спенсера, означає диференціацію і спеціалізацію його складових.
Сектор габітусу, відповідальний за родинні відносини і відповідну діяльність, формується під впливом почуття любові.
Увесь процес має пристосувальну й інформаційну функції й обумовлений потребами людини як істоти біологічної, суспільної і мислячої.
Рушійною силою цього процесу є протиріччя між почуттєвим, індивідуально-вільним характером утворення зв'язку і суспільною необхідністю, оформленням в соціально доцільні форми.
Основним протиріччям почуття як такого є протиріччя між фізіологічною обумовленістю почуттів і найближчим естетико-інтелектуальним їхнім змістом. Шлюбна подружня любов є однією з можливих форм статевої любові.
У процесі формування родинності особистісна трансформація проходить кілька періодів. Любов не можна розглядати як дане, якісно незмінне почуття. Розуміння любові як процесу не досить також трактувати тільки кількісно, тобто за шкалою: більше - менше, слабкіше - сильніше.
У періодизації ми застосували виправданий у соціології особистості ціннісний, аксіологічний підхід у контексті особливостей ціннісного сприйняття об'єкта любові.
Зрілість любові визначається тим, наскільки суспільно зрілі ті потреби, для задоволення яких індивід пов'язує свої дії з об'єктом любові. Фактично це означає - наскільки повно індивід оцінює об'єкт любові як особистість, як істоту суспільну.
У такому сенсі можна розуміти слова К. Маркса, що "любов своєрідно визначає, якою мірою сама вона (людина), у своєму індивідуальному бутті є разом з тією суспільною істотою" (див.: [Харчев, с. 58]).
Відомо, що, у принципі, людина може оцінюватися (бути значимою для індивіда) як фізіологічний об'єкт, як інтелектуально значущий і суспільно значимий. (У даному випадку йдеться про суб'єктивну оцінку, а "суспільна значимість" розуміється як достатність виявлених якостей об'єкта для суспільно доцільної організації зв'язку).
Багатство любові визначається мірою ціннісного охоплення об'єкта любові як сукупно фізіологічного, інтелектуально і суспільно значимого.
Так повно об'єкт любові оцінюється не одразу. У процесі особистісної трансформації ця оцінка проходить ряд етапів, періодів. В оцінці об'єкта суб'єкт керується актуальністю відповідних потреб, задоволення яких пов'язується з цим об'єктом. Потреби елементарного біологічного характеру змінюються потребами суспільного характеру.
У процесі особистісної трансформації відбувається зміна ціннісного сприйняття об'єкта, що зумовлює зміну характеру почуттів.
Любов сприймається особистістю як життєво важлива, значна форма діяльності, як актуальна потреба.
Значущість тут розуміється як переживання потреби. Ступінь значимості взагалі залежить як ві