РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ФОНДУ ІВАНА БАГРЯНОГО ТА ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ МАСИВ ЦЬОГО ФОНДУ
2.1. Історія фонду і фондоутворювача
Виникненню фонду І. Багряного передувало відкладення документів у особистому архіві письменника, що стосуються його творчої та громадсько-політичної діяльності. Тому, перш ніж перейти до ознайомлення з історією досліджуваного фонду, варто спочатку сказати про саму постать І. Багряного, адже він зібрав та зберіг важливу документацію, за допомогою якої можна дослідити не лише його життєвий шлях, а й громадсько-політичну діяльність української еміграції.
Іван Павлович Багряний (справжнє прізвище - Лозов'яга, зросійщене - Лозов'ягін1) народився 2 жовтня 1906 року в с. Куземин на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) у родині муляра. Навчався у церковноприходській, вищій початковій та технічній школах міста Охтирки, Краснопільській художньо-керамічній профшколі. З 1923 року, після закінчення цієї школи, розпочав трудову діяльність. Він працював робітником цукроварні, складачем у друкарні, вчителем малювання, окружним політінспектором міліції, керував роботою художнього гуртка. У життєписі письменника є запис про його роботу на шахтах Донбасу2. Літературну діяльність І. Багряний розпочав 1926 року як автор поетичних творів у журналах "Глобус", "Життя й революція", "Всесвіт", "Червоний шлях", "Плужанин" та багатьох інших. 1926 року письменник вступив на малярський факультет Київського художнього інституту, який закінчив 1929 (1930?) року, але йому не було дозволено захищати дипломну роботу з огляду на націоналістичну літературну діяльність.
Перша книга поезій І. Багряного "До меж заказаних" вийшла 1927 року. Згодом були опубліковані окремими книгами - поема "Аве Марія" та віршований історичний роман "Скелька", збірку ж поезій "У поті чола" і роман "Марево" цензура не пропустила до друку. Як твердять біографи І. Багряного3, у зв'язку з антирежимними настроями автора, 1932 року його вперше було заарештовано із позбавленням права проживати в Україні та направлено на трьохрічний термін "вільного поселення" у Хабаровському краї. 1936 року І. Багряному вдалося втекти додому, де під час відвідин матері, його знову заарештували та кинули до в'язниці, але 1940 року письменника було звільнено як безпідставно засудженого. Втечу із заслання та тюремні роки в харківській в'язниці він описав у своїх творах: романах "Тигролови" (1943), "Сад Гетсиманський" (1950) та драмі "Морітурі" (1947)4.
Під час німецької окупації України І. Багряний працював художником-декоратором у м. Охтирці, згодом - у м. Харкові, крім того, публікувався в українській пресі. 1942 року письменник був заарештований за антифашистський зміст театральної вистави. У 1943-1944 рр. І. Багряний брав участь в українському підпіллі ОУН та в УПА, а 1945 року - емігрував до Німеччини, де впродовж 1945-1963 рр. продовжив не лише свою творчу працю, а й розпочав та здійснював громадсько-політичну діяльність. Варто відзначити, що саме з початком емігрантського життя І. Багряного, у особистому архіві лідера УРДП почала відкладатися творча та громадсько-політична документація.
Історія виникнення фонду І. Багряного сягає червня 1990 р., коли Секретаріат ЦК УДРП (у 1990 р. партії було повернуто її початкову назву, яку дав їй І. Багряний) та Фундація імені І. Багряного** передали на збереження до Музею-архіву ім. Д. Антоновича УВАН у США листування письменника та листування і документацію, що стосується діяльності УРДП та її осередків. Між УВАН у США, УРДП та Фундацією імені І. Багряного був укладений документ, який має назву - "Умова між Українською Вільною Академією Наук у США, УДРП та Фундацією імені Івана Багряного в США". Згідно нього відбулось перевезення матеріалів з Німеччини (м. Новий Ульм), що відклались в особистому архіві лідера УРДП та які впорядковувала його дружина Г. Багряна, до Музею-архіву ім. Д. Антоновича УВАН у США. В умові зазначалось, що "архівом можуть користуватися дослідники, які дістануть письмовий дозвіл від осіб, відповідальних за нього, а саме: О. Коновала чи А. Лисого5". Крім того, окремо було вказано: коли Україна стане незалежною державою і вона дорожитиме архівами діаспори, документи можуть бути передані до архівів Києва6 і стануть доступними для науковців і дослідників творчості та політично-громадського життя І. Багряного7.
Перевезенням документів до ЦДАМЛМ України займались упродовж 1992-1996 рр. О. Коновал (голова Секретаріату УРДП), О. Федорук (голова Національного комітету з питань повернення національних цінностей до України) та Л. Череватенко (літературознавець). У 1992 р., поряд із перевезенням документації до ЦДАМЛМ України, до Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка було передано деякі рукописи окремих розділів і творів І. Багряного, машинописні сторінки з його поправками та ілюстраціями до різних творів. Більшість копій видань громадсько-політичних організацій: "Українські вісті", "Молода Україна", "Український Прометей", "Наша боротьба", "Наші позиції", "Штурм" та ін. - передані до Києво-Могилянської Академії, до Національного музею ім. Тараса Шевченка в Києві і Каневі та до ЦДАМЛМ України, в якому зберігаються й оригінали цих документів.
Нині частина архіву І. Багряного та УРДП-УДРП, ДОБРУС, СУЖЕРО і ОДУМ, з усних свідчень О. Коновала, перебуває й надалі в Музеї-архіві ім. Д. Антоновича УВАН у США, де зберігається у трьох металевих шафах. Крім того, в Історично-еміграційному центрі у м. Міннеаполіс з липня 2006 р. містяться документи громадсько-політичних організацій, зібрані М. Воскобійником та О. Пошиваником, разом з архівами газети "Українські вісті", ЦК ОДУМ, філії ОДУМ м. Чикаго, школи українознавства при парафії Св. Володимира у Чикаго та різні програми, летючки, квитки, сторінки ОДУМу при "Українських вістях" та "Свободі", вирізки з газет і випуски журналу ОДУМ "Молода Україна". Річники видань "Українські вісті", "Український Прометей", "Наша боротьба", "Наші позиції