РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА І ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПІВ
РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНІВ
2.1. Види і значення принципів розкриття злочинів
Форми розкриття злочинів взаємопов'язані на основі загальних цілей і завдань, що поставлені державою в боротьбі зі злочинністю. Аналіз стану боротьби зі злочинністю, рівень розкриття і якості розслідування злочинів продовжує свідчити про існуючі недоліки. Одним із напрямів підвищення ефективності розкриття злочинів є його наукове забезпечення, у тому числі - через подальше дослідження сутності й закономірностей роботи з доказами. Особливо це стосується принципів, що забезпечують якість і результативність розкриття злочинів.
Принципи є "засобом" побудови діяльності з розкриття злочинів відповідно до існуючих об'єктивних закономірностей.
Без їх урахування неможливо забезпечити швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних і забезпечення правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний [46, с. 3].
Принципи розкриття злочинів не можна ототожнювати з метою і завданнями кримінального судочинства, що досить часто відбувається в науковій літературі, як і не можна їх протиставляти один одному. Ці поняття взаємозалежні як форма і зміст, де мета - зовнішня сторона; принцип - внутрішній бік. Тому вбачається черговою абстракцією вказівка на одну мету без розкриття принципів, як і опис принципів без зазначення мети [31, с. 63-64].
Розслідування будь-якого злочину засноване на виявленні джерела механізму слідоутворення й використання відповідних криміналістичних прийомів та засобів збирання доказів [47, с. 11-13].
Обрання найбільш раціональних у зазначеній ситуації прийомів і засобів розкриття злочинів засновано на визначених вихідних положеннях, що одержали назву - принципи.
Принцип (лат. рrincipum) - основа, початок - це основне вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світу, світогляду тощо: внутрішнє переконання людини, що визначає її відношення до дійсності, норми поведінки і діяльності, основна особливість влаштування якогось механізму [48, с. 588]. З цього приводу В.Даль вказує, що принцип - це науковий чи моральний початок (основа), правило, від якого не відступають [49, с. 340].
Новий тлумачний словник української мови визначає принцип, по-перше, як основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напрямку тощо; засада; основний закон якої-небудь точної науки. По-друге, особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; по-третє, правило, покладене в основу діяльності якої-небудь організації, товариства тощо; по-третє, переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці, канон [50, с. 256].
Відповідно до логічного змісту, принцип розглядається як центральне поняття, підґрунтя системи, що узагальнює та розповсюджує певне положення на всі явища тієї галузі, з якої цей принцип абстрагований. Під принципом діяльності розуміється, наприклад, етична норма, що характеризує відносини людей у суспільстві [51, с. 211].
Античні філософи розуміли принцип як щось притаманне об'єктивному світові, власне речам, з яких вони походять. Виявлення першоджерела, принципу буття в античні часи вважали головним завданням філософії. З 16-17 століття в європейській філософії принцип тлумачили як теоретико-пізнавальну категорію. Філософи почали розрізняти те, що лежить в основі дійсності, - принцип буття і те, що лежить в основі пізнання цієї дійсності, - принцип пізнання. У подальшому принцип розглядали вже не лише як необхідність розгортання дійсності, як закон руху, а як логічний вираз пізнання, в якому принцип є центральним поняттям, основоположною ідеєю, яка пронизує всю систему знання і підпорядковує її.
Стосовно до теоретичного знання принцип означає вимогу до розгортання самого знання у систему, де всі теоретичні положення логічно пов'язані між собою і випливають певним чином одне з одного. Будь-яка теоретична система знання ґрунтується на принципах, пов'язаних між собою. Загальні принципи побудови теорій, які формулює філософія, є принципи: розвитку, збігу основи і самого принципу, сходження від абстрактного до конкретного, відповідності логічного та історичного, єдності протилежностей та інші [52, с. 409].
Принципи, що діють у сфері кримінального судочинства, є основними найбільш загальними, вихідними положеннями, основними правилами, які визначають його природу, суть, спрямованість, закріплені в Конституції, нормах кримінально-процесуального законодавства [187].
У науковій літературі трапляються різні класифікації принципів, що діють у сфері кримінального судочинства. Так, наприклад, вдалою є така диференціація принципів:
1) загальноправові (конституційні);
2) спеціальні (міжгалузеві).
До першої групи відносять законність, демократизм, рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом, державну мову судочинства, повагу до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя, право на свободу та особисту недоторканість, недоторканість житла, презумпцію невинуватості тощо.
До другої групи відносяться принципи, що застосовуються як у кримінальному, так і цивільному судочинстві. Такі принципи не суперечать Основному Закону і тому мають юридичне значення. Основними спеціальними (міжгалузевими) принципами є: здійснення правосуддя судом, рівність громадян перед законом і судом, незалежність судів та підпорядкування їх лише закону, національна мова судочинства, гласність, публічність, безпосередність, усність, змагальність, всебічність, повнота й об'єктивність дослідження обставин справи тощо [8, с. 78-90].
Слід згадати і щодо принципів оперативно-розшукової діяльності, яка органічно входить до першого, обґрунтованого нами, етапу розкриття злочинів.
Так, принципи проведення оперативно-розшукових заходів при здійсненні відповідної діяльн