РОЗДІЛ 2
УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Грунтово-кліматичні умови місця проведення дослідження
Лісостепова зона займає близько 37% території України, що простяглася смугою більш як на 1000 км із заходу на схід. На півночі вона межує з Поліссям, а на півдні поступово переходить в степову зону. ЇЇ межа тут проходить орієнтовно через Кіровоград - Кременчук і на схід від Харкова.
До складу Лісостепової зони входить Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Полтавська, області, південні райони Львівської, Волинської, Ровенської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей, північна частина Одеської, Кіровоградської, східна частина Івано-Франківської, північно - західна частина Харківської області і майже вся Чернівецька область (низинна її частина) [113].
У Лісостеповій зоні орні землі представлені плодючими чорноземами і сірими опідзоленими ґрунтами, які утворилися на лесових материнських породах [25]. На лесовидних суглинках і лесах утворилися сірі, світло-сірі та темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені. Ці ґрунти поділяються на дві генетичні, отже і агровиробничі групи:
а) сильно опідзолені - світло-сірі та сірі опідзолені ґрунти;
б) слабоопідзолені - темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.
Світло-сірі та сірі лісові ґрунти характеризуються такою будовою профілю: гумусоелювіальний (Не) горизонт їх залягає до 20-35см світло-сірого кольору з неміцною грудкувато-пилуватою структурою, містить багато кремнезему (SіO2), виразно переходить у елювіальний горизонт (Е) завтовшки 10-15см, білястого кольору, пластинчастої структури, містить багато SіO2. Ілювіальний горизонт (І) сягає глибини 100-120см червоно-бурого кольору, дуже щільний, горіхувато- призматичної структури, помітні вкраплення оксидів заліза, марганцю, алюмінію. Материнською породою таких ґрунтів є карбонатний лесовидний суглинок, палевого кольору, крихкої структури. Орний шар цих ґрунтів досить бідний на органічну речовину (вміст гумусу не перевищує 1,3-2,3%), має кислу або слабо кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 4,6-5,5), досить високу гідролітичну кислотність (1,9-4,2 мг. екв. на 100г ґрунту) і низький вміст ввібраних основ (5,5-11,9 мг. екв. на 100г ґрунту). Він середньо забезпечений рухомим фосфором і обмінним калієм.
Вищу родючість мають темно-сірі ґрунти і чорноземи опідзолені. Для темно-сірих опідзолених ґрунтів характерний добре гумусований гумосоелювіальний горизонт глибиною до 35-40 см, який переходить відразу у верхню гумусовану частину ілювіального горизонту (НІ) -
55-70 см. Нижня частина ілювіального горизонту до глибини 90-105 см найбільш щільна, червоно-бурого забарвлення. З глибини 130-150 см залягає карбонатна материнська порода - лесовидний суглинок [53].
Чорноземи опідзолені серед ґрунтів даної групи найбільше гумусовані - на значну глибину і при найменших ознаках опідзолення. Вони мають вищий вміст гумусу (2,8-4,2%), слабо кислу або близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину (рН сольове 5,6-6,1), відносно невисоку гідролітичну кислотність (Нr - 2,1-2,4 мг. екв. на 100г ґрунту), суму ввібраних основ (10,9-21,8 мг. екв. на 100 г ґрунту) і ступінь насичених основами становить (84-91%).
Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені завдяки кращій гумусованості більш структуровані, а тому і менш схильні до запливання. Забезпеченість лужногідролізованим азотом коливається від низької до середньої, рухомим фосфором - від середньої до вище середньої, обмінним калієм - середньої. Ці ґрунти також потребують вапнування невеликими дозами для нейтралізації кислотності.
Темно-сірі опідзолені ґрунти і чорноземи опідзолені мають універсальне використання і високу родючість. Їх доцільно використовувати в сівозмінах з високим насиченням озимою пшеницею, кукурудзою, цукровими буряками і зернобобовими культурами.
В Лісостепу також поширені такі ґрунти як чорноземи типові малогумусні, чорноземи вилугувані, лучно-чорноземні та ін., які також характеризуються високою родючістю [25, 41].
Лісостепова зона характеризується помірно теплим і помірно вологим кліматом. Середньорічна температура повітря становить 6-8?С. Найнижчі температури в західній частині досягали мінус 39?С, а в північно-східних районах - мінус 41?С. Найвищі температури бувають у липні-серпні, досягаючи іноді 36-38?С. Вегетаційний період триває з першої декади квітня до першої половини жовтня - 190-215 днів. Річна сума плюсових (позитивних) температур повітря понад 10?С становить 2500-2700?С. Польові роботи навесні розпочинають наприкінці березня.
Окремі частини лісостепової зони помітно різняться між собою за ступенем зволоження. Найбільш зволоженою є західна частина, де за рік випадає понад 550 мм, а місцями - до 800 мм опадів. Цю частину вважають підзоною достатнього зволоження. У центральній частині випадає 550-480 мм опадів - це підзона нестійкого зволоження. У східній частині випадає 480-430 мм опадів - це підзона недостатнього зволоження. Досвід свідчить про те, що в центральній і східних частинах Лісостепової зони майже половина років бувають посушливими [164].
Середня тривалість вегетаційного періоду в центральній частині Лісостепу (з температурою понад +50С) становить 205-215 днів, період з температурою понад +100С - 155-160 днів і з температурою понад 150С - 90-104 дні. Безморозний період тут триває 248-268 днів. Максимум безморозних днів - 229, мінімум - 152. Перші приморозки бувають в останній декаді жовтня, останні - на початку травня. Сніговий покрив на заході та півдні утворюється в другій половині грудня і тримається
60-80 днів, досягаючи висоти 20 см. За зимовий період ґрунт промерзає до 30-50 см [113].
Сонячна радіація - це єдине джерело енергії для майже всіх процесів та явищ, які відбуваються в атмосфері Землі та на її поверхні. Кількість тепла залежить від висоти Сонця над горизонтом і закономірно змінюється залежно від пори року й доби. Так, за розрахунками на широті Полтави
- Київ+380960830922