РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК ДІЯЛЬНОСТІ УНДО ТА УСРП НА ВОЛИНІ
2.1. Історичні передумови виникнення українських національних партій
Після приєднання західноукраїнських земель до Польщі "українське питання" стало одним із найпріоритетніших у внутрішній політиці польської держави, оскільки взаємовідносини між поляками та українцями на "східних кресах" були напруженими.
Включення Холмщини, Підляшшя, Волині та Західного Полісся до складу Польської держави відбулося внаслідок підписання 18 березня 1921 р. у Ризі мирного договору між урядами Ю.Пілсудського та В.Леніна, який був ратифікований польським парламентом 15 квітня 1921 р. [386, с. 1]. З волинських земель було утворено Волинське воєводство, центром якого став Луцьк [25, с. 89].
Незважаючи на гарантовані за конституцією Речі Посполитої від 17 березня 1921 р. національним меншинам права на збереження своєї національності та вільне користування рідною мовою (стаття 109) [463, s. 59-60], практичні дії польської державної адміністрації мали діаметрально протилежний характер і були спрямовані на неприховану дискримінацію національних меншин, передусім українців. Так, 21 травня 1921 р. волинський воєвода видав наказ про заборону вживання української мови у державних установах та навчальних закладах [111, с. 121].
Імпульсом, що сприяв політичній самоорганізації тогочасного українського суспільства краю, стали парламентські вибори, призначені на осінь 1922 р. [113, с. 15]. Переважна більшість українських політичних сил Східної Галичини виступила із закликом до українського населення їх бойкотувати. Це рішення підтримав також екзильний уряд Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), яким 10 вересня 1922 р. було прийнято відозву "До населення Галицької землі!", у якій українське населення закликали бойкотувати вибори [48, с. 197]. Однак українці Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя взяли дієву участь у цих виборах. Влітку 1922 р. було утворено Блок національних меншин (БНМ) [48, с. 203].
Згідно з тогочасним законодавством від Волині мало бути обрано 15 послів до сейму та 5 сенаторів [449, s. 2].
Хід передвиборчої кампанії супроводжувався проведенням велелюдних народних віч, зборів, поширенням агітаційних матеріалів практично у всіх повітах Волині.
Український національний виборчий комітет Волині, Холмщини, Підляшшя і Полісся (УНВК), що діяв як автономна одиниця БНМ, розповсюдив низку агітаційних відозв, які закликали українців підтримати виборчі списки УНВК, оскільки "Український виборчий комітет є оборонцем селян", і не голосувати за представників польських політичних сил, тому що ті "на словах обіцяють рай, а в дійсності створили пекло" [282, арк. 29]. 17 вересня 1922 р. УНВК оприлюднив свою передвиборчу програму, яка містила ряд актуальних як для українського населення, так і для інших етнічних груп краю вимог: забезпечення етнічним меншинам рівних з поляками прав, залучення українців до державної служби, гарантії рівності української мови тощо [61, с. 171; 152, s. 90-92]. Окрім звернень та агітаційних відозв до українського населення краю, УНВК здійснював агітаційні заходи й серед громадян непольської національності.
У відозві "До Чехів Волині, Полісся, Холмщини й Підляшшя", розповсюдженій УНВК восени 1922 р., наголошувалося на близькості спільних ідеалів чехів та українців, а окрема увага акцентувалася на тому, що "Цю близькість нашу, цю спільність ідеалів відчуває і весь чеський народ, чому доказом служить те добро і поміч, яку подає він там, на вільній землі чеській нашим нещасним емігрантам, жертвам нашого українського лихоліття". І наприкінці у закличній формі: "Тільки з нашим народом українським вам прийдеться постійно жити; тільки з ним вам прийдеться спільну радість і горе ділити!" [283, арк. 6] (детальніше - додаток А). Всі агітаційні матеріали, надруковані УНВК, були написані просто й доступно, а отже, зрозумілі кожному.
Не останню роль у посиленні позицій БНМ відіграли і "Просвіти", які долучилися до активної виборчої агітації на користь вищеназваного блоку [284, арк. 51].
Необхідно зауважити, що український політичний спектр на цих виборах був представлений у краї не лише БНМ. Активними їх учасниками з українського боку стали також Українське народне єднання (УНЄ), Українська народна партія (УНП) та Союз народних рад (СНР). Ці три політичні сили змагалися з УНВК у боротьбі за голоси українських виборців. Вагомим аргументом СНР у цій боротьбі був "єврейський фактор". У часописі "Народна Рада" восени 1922 р. зазначалося: "Не підемо ми також і за тими, що сьогодні передалися на руку жидівській буржуазії і виступають під маркою "Українського виборчого комітета". Тії діячі за жидівські міліони просто хочуть виїхати на наших мужицьких карках і з собою до кумпанії вивезти жидівських капіталістів та буржуїв" [387, с. 1].
Отже, СНР звинувачував УНВК у тому, що українські політичні діячі, які співпрацювали з БНМ, "зрадили" інтереси українського населення та діяли в інтересах єврейських купців та промисловців.
Не було повного консенсусу і в самому блоці. Ще у жовтні 1922 р. члени БНМ-росіяни висловлювали тривогу з приводу того, що на Волині українці не допустять до сейму жодного російського кандидата [388, с. 3].
На Волині блок здобув підтримку 80% електорату, що забезпечило йому здобуття всіх без винятку мандатів [61, с. 173], а національний склад послів та сенаторів, обраних від краю, був таким: 12 послів - українці і 4 - євреї; 4 сенатори - українці й 1 - єврей [465, s. 186].
Інші українські політичні сили, які обстоювали на виборах федералістську програму Ю.Пілсудського, зазнали нищівної поразки: їм не вдалося провести до законодавчих органів Речі Посполитої жодного свого представника [96, s. 35]. За виборчими списками БНМ 20 українців стали послами до сейму, 6 - сенаторами, сформувавши у тогочасному польському парламенті Український клуб (Українську парл