РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ
ЗАКОННОСТІ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ
2.1. Поняття, сфери та аспекти прояву законності.
Продовжуючи дослідження феномену законності та справедливості, спираючись на
зроблені висновки у попередньому розділі дисертаційного дослідження, можливо
зазначити про те, що явища законності і справедливості мають не лише історично
мінливий характер розуміння їх сутності і змісту, але і власні
теоретико-правові аспекти змісту, сутності і значення. Враховуючи отримані
результати дослідження історії становлення та розвитку уявлень про інститути
справедливості і законності, можливо зазначити про те, що отримана інформація
може бути закладена в основу подальшого дослідження сутності і значення
законності як самостійної категорії, так і в межах взаємозв’язку із явищем
справедливості, що передбачає проведення комплексного дослідження її
теоретико-правових та методологічних засад, а саме:
феноменологічних, аксіологічних, системно-структурних характеристик законності;
системи вимог та принципів законності як загальних засад, що мають справедливий
зміст, націлених на забезпечення режиму відповідності суспільних відносин
вимогам закону;
значення вимог і принципів законності, як показників її справедливості.
З огляду на зазначене, враховуючи проведений аналіз історії становлення та
розвитку поглядів на проблему інституту законності, що сформувалися в різні
історичні епохи, можливо зробити висновок про те, що проблема законності займає
одне з центральних місць в системі поглядів філософів, соціологів, політологів
та державних діячів, а також в межах теорії держави і права. Доцільність та
необхідність комплексного дослідження теоретико-правових та методологічних
проблем законності обумовлюється тим, що законність нерозривно пов‘язана із
діяльністю держави та впливом права на розвиток як суспільства, так і
громадян.
Вказана думка неодноразово обґрунтовувалась в юридичній літературі, де
вказувалось на те, що законність поширюється на більшість сфер людського життя,
забезпечуючи баланс та гармонію інтересів суб’єктів соціуму [177, c. 343], що
має історичні коріння походження та пов’язана із державою та правом [93,
c. 411].
Продовжуючи зазначене, доречно зауважити про те, що феномен законності в
більшості поглядів філософів, науковців та державних діячів визначається як
центральний у розвитку держави і права, що пов’язано із його значенням.
Справедливим є твердження про те, що закони держави необхідно охороняти та
забезпечувати, оскільки в іншому випадку в їх існуванні не має
зиску [37, c. 107]. На думку В. М. Хропанюка, лише за умови законності в
суспільстві і в державі можливо забезпечити гармонічну взаємодію всіх гілок
державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) [177, c. 344]. В свою
чергу М. М. Вопленко, зауважуючи про принципове значення законності для
гармонічного розвитку суспільства, звертає увагу на те, що законність є
складною категорією, яка обумовлена різноманітними аспектами її внутрішньої
структури та багатоплановістю свого зовнішнього виразу [36, c. 39].
Розуміння сутності та змісту законності має тривалу історію свого становлення
та на сьогодні знаходиться в стані переосмислення класичного тлумачення, що
було обґрунтовано у наукових колах радянської доби. Так, у ХХ столітті у
вітчизняній юридичній науці під впливом єдиної ідеологічної лінії було
сформовано аксіоматичне розуміння феномену законності (“радянської
законності”), що характеризується як неухильне виконання та дотримання положень
нормативно-правових актів (законів та підзаконних акті) всіма суб’єктами
суспільних відносин [39, c. 180-181]. Однак, на нашу думку, вказана вимога щодо
змісту законності не в повній мірі відображає сучасні умови розвитку
суспільства, держави та права, що проходить під впливом плюралізації
політико-правових поглядів. Окрім того, зазначена дефініція законності не
дозволяє встановити її моральну природу та з’ясувати її зміст.
Враховуючи вищевикладене, можливо зробити висновок про те, що теоретико-правові
аспекти законності мають дискусійний характер розуміння в юридичній науці та не
мають цілісного характеру вивчення сутності і значення законності в умовах
трансформації суспільства.
Законність як суспільний феномен являє собою певний результат взаємодії
різноманітних чинників, що і визначають її природу. Отже, теоретична концепція
законності повинна бути певним загальним вченням, що не суперечить людському
досвіду. Зазначене, на нашу думку, підкреслює об’єктивний характер законності і
виключає можливість її суб’єктивно-ідеалістичного тлумачення. В свою чергу
матеріальна обумовленість законності реалізується в її змісті через
нормативно-правові акти, що закріплюють основні положення і принципи
економічного ладу суспільства.
Узагальнюючи вищевикладене, хотілося б підкреслити положення про те, що
законність виконує роль специфічного “посередника”, який немов би “переносить”
право в площину реального здійснення прав і обов’язків громадян (організацій,
установ, підприємств). В зв’язку з цим завдання по-новому переосмислити поняття
законності виглядають цілком виправданими і своєчасними [33, с. 513-514].
Як справедливо відзначає О. А. Лукашева, основою законності є:
по-перше, наявність системи норм, які правильно відображають об’єктивні потреби
суспільного розвитку і волю народу;
по-друге, суворе і неухильне втілення вказаної системи норм життя.
Лише за умови єдності цих складових елементів забезпечується справжня
законність у суспільстві. Наявність науково обґрунтованого законодавства, що
відображає
- Київ+380960830922