РОЗДІЛ 2
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВИКОНАВЦЯ ЗАПОВІТУ
2.1. Фізична та юридична особа як виконавець заповіту
Завданнями даного підрозділу є: визначення правовідносин, суб’єктом яких є
виконавець заповіту, та встановлення можливості призначення в одному заповіті
декількох виконавців заповіту; з’ясування вимог, що пред’являються законом до
виконавця заповіту, а також особливостей призначення виконавцем заповіту
фізичної та юридичної особи.
Виходячи зі змісту закону, виконавцем заповіту може бути як фізична, так і
юридична особа. При цьому визначається коло осіб, які можуть стати виконавцями
заповіту, а саме, по-перше, спадкоємці за заповітом (це випливає із ч. 2 ст.
1286 ЦК України – якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання
заповіту може бути доручено будь-кому з них) та, по-друге, особи, які не є
спадкоємцями за заповітом (ч. 3 ст. 1286 ЦК України).
Не можна не погодитися із позицією Ю.О. Заіки про те, що смерть спадкодавця є
підставою для виникнення певних прав та обов’язків не лише для спадкоємця, а й
для інших осіб, які так чи інакше причетні до спадкування: відказоодержувачів,
виконавців заповіту, кредиторів і боржників спадкодавця, державних органів, які
зобов’язані вжити заходів для охорони спадкового майна, управління ним та для
інших осіб. Згадані вище особи, як і спадкоємець, можуть виступати суб’єктами
спадкових правовідносин [60, с. 12].
Аналізуючи виконання заповіту спадкоємцями, К. Аннєнков стверджував, що
покладання виконання заповіту на спадкоємців за заповітом повинно мати місце не
лише у випадку прямої вказівки на це в заповіті, а й у випадку, коли в ньому не
призначено виконавця заповіту. Такий висновок, на думку дослідника, випливає з
того, що спадкоємці за заповітом, як особи, заінтересовані в його виконанні,
повинні вважатися зобов’язаними вже в силу цієї обставини і без зазначення в
заповіті їх обов’язку щодо його виконання [1, с. 213].
Б. Антімонов, С. Герзон, Б. Шліфер стверджували, що особу, призначену
виконавцем заповіту, слід вважати одночасно особою, яка бажана для заповідача
як піклувальник над його майном або охоронець [2, с. 50].
Оскільки закон не містить прямої заборони на призначення декількох виконавців
заповіту, з огляду на принцип свободи заповіту, слід погодитися з висловленою
В.В. Васильченком [17, с. 122] та Л. Павловою [117, с. 80] позицією про
можливість призначення в одному заповіті двох та більше виконавців заповіту.
Таке твердження є справедливим також виходячи із специфіки методу
цивільно-правового регулювання, що знаходить свій прояв у тому, що суб’єкти
цивільного права, будучи юридично рівними, наділені як диспозитивністю, так й
ініціативою [163, с. 16]. Наприклад, доцільним буде призначення декількох
виконавців заповіту у випадку необхідності мати різнорідні знання для виконання
заповідальних розпоряджень. Крім цього, заповідальні розпорядження можуть бути
не тільки складними за змістом, а й численними за кількістю, що аналогічно
вимагатиме призначення двох чи більше виконавців заповіту.
Між тим, можлива ситуація, коли заповідач складе два окремих заповіти і в
кожному з них призначить виконавцем заповіту різних осіб. У такому випадку,
враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 1254 ЦК України заповіт, який було
складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в
якій він йому суперечить, виконавцем заповіту має стати особа, призначена в
останньому заповіті.
Як зазначалося вище, ст. 1286 ЦК України хоча і не містить імперативного
припису про неможливість призначити декілька виконавців заповіту, але й прямо
не надає заповідачеві такого права. Дещо інакше це питання розглянуто в ЦК
Грузії (ст. 1411) [29], ЦК Франції (ст. 1025) [37] та в НЦУ (§2197) [24], де
нормою прямо прописано право спадкодавця призначити в заповіті одного чи
декількох виконавців заповіту.
В той же час, закон не передбачає можливості підпризначення виконавця заповіту,
хоча виходячи із встановленого ст. 1295 ЦК України права виконавця заповіту на
відмову від своїх повноважень, потреба в цьому є. Так, закон допускає
можливість підпризначення спадкоємця відповідно до ст. 1244 ЦК України на
випадок, якщо спадкоємець, зазначений в заповіті, помре до відкриття спадщини,
не прийме її, відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на
спадкування. Однак, виконавець заповіту аналогічно може померти до відкриття
спадщини або відмовитися від своїх повноважень на будь-якому етапі виконання.
Крім того, виконавця заповіту може бути усунено від виконання ним своїх
повноважень в судовому порядку. В цьому випадку було б доцільно на
законодавчому рівні прописати право заповідача на підпризначення виконавця
заповіту.
Натомість, варто підкреслити, що немає законодавчих перешкод покладення
обов’язків виконавця заповіту не лише на виконавця заповіту як особу, що не
входить до кола спадкоємців, або лише на спадкоємців за заповітом, а й на них
разом одночасно. Можна припустити таку можливість з тим лише застереженням, що
заповідач повинен чітко розподілити в заповіті обов’язки його виконавця та
спадкоємців щодо виконання заповідальних розпоряджень.
У випадку призначення виконавцем заповіту фізичної особи, основна вимога, що
ставиться законом до останньої – повна цивільна дієздатність, тобто мова йде
про особу, яка досягла повноліття, а також про особу, яка до повноліття набула
повну дієздатність, чи якій така дієздатність була надана на підставі ст.35 ЦК
України. Вказана стаття містить вичерпний перелік таких підстав – повна
цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти
років і працює за трудовим договором, а також неповноліт
- Київ+380960830922