РОЗДІЛ 2. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИКИ ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ
2.1. Диференціація лексики графічного дизайну
Найбільше багатство кожного суспільства – це його мова, а в мові – словниковий
склад. Усі слова мови становлять її лексику. Лексикою називають словниковий
склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній
світ та свій внутрішній світ на частини й кожній з них присвоюємо
назву-замінник [195, с.149].
Мовна практика засвідчує, що окремі слова, називаючи одні й ті самі поняття
навколишнього світу, відрізняються стилістичним уживанням. У зв’язку з цим
уживана в мові лексика поділяється на певні стилістичні групи, найпоширенішою з
яких є “стилістично нейтральна, або міжстильова лексика, тобто така, що вільно,
без будь-якого обмеження вживається в усіх стилях мови” [166, с.152]. До другої
групи належить “лексика, стилістично забарвлена або співвіднесена лише з одним
чи кількома функціональними стилями” [166, с.152].
Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлення. Стилістично
нейтральних слів у мові більшість. Це звичайні назви явищ природи, рослин,
тварин, родинних стосунків, будівель і частин, меблів, страв, одягу і взуття,
основних почуттів і станів людини, обставин місця, часу, способу, назви
кольорів, також числівники, займенники, прийменники та сполучники.
Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними
стилями: розмовно-побутова лексика, лексика публіцистичного стилю, лексика
художніх творів, офіційно-ділова та наукова (науково-технічна) лексика. Остання
група лексики в мовознавчих дослідженнях, як правило, кваліфікується як лексика
спеціальна. У загальних тлумачних словниках вона має позначку, що безпосередньо
називає тематичну сферу (“фіз.”, “хім.”, “диз.” тощо), або загальну позначку
“спец.”. Відповідно до загальної традиції, ми теж називаємо лексику сфери
спеціальної комунікації спеціальною лексикою.
Отже, спеціальна лексика являє собою функціонально зумовлений шар лексичних
одиниць мови, особливу, спеціалізовану лексику, для якої характерний тісний
зв’язок з окремими сферами діяльності людей, а саме – зі сферами науки, техніки
та виробництва. Соціальна зумовленість цього лексичного шару характеризується
Р.А. Будаговим, який вказував, що подібна “ лексика в будь-якій окремій мові
виникає в результаті взаємодії самої мови з таким соціальним фактором, як
професійне членування суспільства. Але виникнувши із взаємодії лінгвістичних та
екстралінгвістичних факторів, професійна лексика потім стає надбанням самої
мови, стає явищем внутрішнім, лінгвістичним” [17, с.11-12].
Спеціальна лексика – це спільна назва кількох груп, класів лексичних одиниць,
які обслуговують сферу спеціальної комунікації. До неї належать терміни,
номенклатура та професіоналізми. Усі ці різновиди спеціальної лексики об’єднані
не тільки сферою спілкування, а й обов’язковою співвіднесеністю зі спеціальним,
а не загальним поняттям. Інакше кажучи, і терміни, і професіоналізми, і
номенклатурні знаки, які частіше називають номенами, є назвами специфічних
реалій або понять сфер науки, техніки та виробництва.
До спеціальної лексики належать передусім терміни. Слово “термін” відоме ще з
античних часів. У латинській мові (terminus) воно означало “кінець”, “кордон”,
“межу”. У Середньовіччі набуло вже значення “визначення”, “позначення”. У
старофранцузькій мові знаходять навіть номінацію terme – “слово”. В Україні ця
назва поширюється у XVIII столітті. Термін визначається як одиниця мови, яка
повинна висловлювати поняття науки, техніки, економіки та інших спеціальних
галузей, є невід’ємною частиною лексичної системи природної мови, що сприяє
виконанню її пізнавально-інформативної функції, пов’язаної з фіксуванням і
зображенням нагромаджених людством знань [148, с.23-24]. Таке положення терміна
в мовній системі зумовлює певні вимоги до нього. У сучасній лінгвістичній
літературі звертають увагу на такі суттєві ознаки терміна: а) вираження
(відображення) науково-технічного поняття або співвідносність з ним [14, с.5];
б) наявність специфічної дефінітивної функції [21, с.12]; в) належність до
певної терміносистеми та його однозначність у цій системі [145, с.48]; г)
стилістична нейтральність [145, с.42]; д) виконання пізнавально-інформативної
функції [170, с.162]; е) термін точний і байдужий до контексту, системний як
елемент терміносистеми і як елемент системи мови [170, с.153].
У спеціальних монографічних дослідженнях “терміни визначаються як домінанти
системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови та їх відображення у
виробництві, суспільному житті чи їх окремих сферах; причому кожний термін у
конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення” [106, с.15].
Одні дослідники намагаються дати термінові логічне визначення, інші – описово
розкривають його зміст, наголошуючи на основних ознаках, треті – виділяють
термін шляхом протиставлення якійсь іншій одиниці, четверті – шукають
суперечливі процедури виділення терміна, щоб дати чітке визначення.
З-поміж наявних визначень терміна найбільш слушним, на нашу думку, видається
формулювання, запропоноване В.П. Даниленко: “Під терміном ми розуміємо слово
(або словосполучення) спеціальної сфери вживання, що є назвою спеціального
поняття й вимагає чіткої дефініції” [56, с.14].
Релевантними ознаками терміна визначаємо такі:
1) поняттєва основа (як складовий компонент системи наукових понять);
2) наявність термінологічної дефініції;
3) наявність визначеного місця в спеціальній терміносистемі; включення в
систему зв’язків та відношень у певній терміносистемі.
Названі ознаки дають можливість оцінити наявні лексичні одиниці в досліджуваній
нами ц
- Київ+380960830922