РОЗДІЛ 2
КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ІНТРИГИ
В ДРАМАТУРГІЧНОМУ ДИСКУРСІ ТЕННЕССІ ВІЛЬЯМСА
ІНТРИГА в драматургічному дискурсі Теннессі Вільямса будується навколо
розкриття духовних психоемоційних станів надломлених особистостей завдяки
зверненню до родинних драм, конфронтації між родичами. У цьому розділі ІНТРИГУ
подано через призму когнітивних моделей, котрі об’єктивують її за допомогою
конфліктогенних мовленнєвих жанрів у окремому драматичному творі. Отже,
зазначимо, що найтиповіша конфронтація у п’єсах драматурга відбувається між
жінкою і чоловіком, батьком і сином, матір’ю і сином, які формують відповідні
когнітивні моделі БАТЬКО і СИН ( “Cat On A Hot Tin Roof”), МАТИ і СИН ( “Glass
Menagerie”), СВОЯК і СВОЯЧКА (“Streetcar Named Desire”), та конкретизуються в
певних драматичних контекстах за допомогою мовленнєвих жанрів: БАТЬКО і СИН >
МЖ З’ЯСУВАННЯ СТОСУНКІВ, МАТИ і СИН > МЖ СВАРКА, СВОЯК і СВОЯЧКА > МЖ ВИМОГА та
фреймах, що допомагають репрезентувати інформацію про ці драматичні відносини.
2.1. Мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт як базові категорії дискурсивного
аналізу
Поняття мовленнєвого жанру вперше з’явилося в працях відомого російського
вченого М.М. Бахтіна. Ще в 30-х рр. ХХ століття лінгвіст звернувся до проблеми
одиниць спілкування та до так званих життєвих жанрів, які залежать від
соціального середовища або комунікативної ситуації. М.М. Бахтін задекларував,
що такий життєвий жанр стикається з певним середовищем, обмежується і
визначається ним у всіх своїх внутрішніх моментах [22, с.74].
М.М. Бахтін акцентує увагу на тому, що різноманітність мовленнєвих жанрів є
безмежною, оскільки можливості людської діяльності є невичерпаними і в кожній
сфері діяльності репертуар мовленнєвих жанрів диференціюється і розвивається
разом з її розвитком та ускладненням [там само, с. 250]. Таким чином, учений
доводить, що кожна сфера людської діяльності має певний набір мовленнєвих
жанрів, а сутність мови в ній, тим чи іншим чином, зводиться до духовної
творчості індивіда [там само, с. 259]. З цього виходить, що мовленнєві жанри
з’являються внаслідок світопізнання і світосприйняття індивідума.
Висловлення, за М.М. Бахтіним, відображають специфічні умови та цілі кожної
сфери людської діяльності не тільки своїм тематичним змістом, а й мовним
стилем, але передусім композиційним складом. Ці три моменти – тематичний зміст,
стиль та композиційний склад – нерозривно пов’язані у висловленні та однаково
визначені специфікою певної сфери спілкування. А кожне окреме висловлення є
індивідуальним, хоча кожна сфера використання мови випрацьовує свої відносно
стійкі типи таких висловлень, котрі ми й визначаємо як мовленнєві жанри [там
само, с. 250].
Отже, М.М. Бахтін уперше вживає термін мовленнєвий жанр та дає йому визначення:
відносно стійкі тематичні, композиційні та стилістичні типи висловлення, що є
вербально-знаковими втіленнями типових ситуацій соціальної, психологічної й
культурної взаємодії людей [там само, с. 241-242].
Звертаючись до МЖ як до стилістичного типу висловлення, учений зазначає, що
стиль входить як елемент у жанрову єдність цього висловлення, а всі стилі
нерозривно пов’язані з типічними формами висловлення, тобто мовленнєвими
жанрами, при цьому кожне висловлення особливе й тому здатне відобразити
індивідуальність мовця [там само, с. 253-254]. Далі М.М. Бахтін зазначає, що
найбільш сприятливими для аналізу є жанри художньої літератури, оскільки тут
індивідуальний стиль прямо вплітається у саме завдання висловлення, є однією з
його провідних цілей, однак у межах художньої літератури різні жанри
презентують різні можливості для вираження індивідуальності [там само, с.
254].
М.М. Бахтін також окреслив контури типології МЖ за ступенем стійкості
формально-композиційної будови й обов’язковості для учасників спілкування, а
саме: комунікативну ситуацію, експресію та експресивну інтонацію, обсяг,
концепцію адресата та адресанта. Вчений виділив первинні (прості) та вторинні
(складні – романи, драми) МЖ; стандартизовані (типу військової команди) та
вільні (жанри дружніх бесід) жанри. Крім того, лінгвіст наголосив, що мовлення
в певних ситуаціях набуває певних форм МЖ. Вторинні МЖ з’являються в умовах
більш складної та відносно високорозвиненої й організованої культурної
спільноти – художньої, наукової, суспільно-політичної тощо. У процесі свого
формування вони вбирають у себе та опрацьовують різні первинні жанри, що
склалися в процесі безпосереднього спілкування. Такі первинні мовленнєві жанри,
що входять до складу вторинних, трансформуються у них й набувають нового
характеру [там само, с. 252].
У другій половині ХХ століття лінгвісти доповнюють та модифікують бахтінське
визначення мовленнєвого жанру. Частіше цей термін на позначення процесів
комунікації вживається серед західних лінгвістів (Duff, Coulthard, Hasan,
Schneuwly, Brown, Kamberelis, Talbot Hymes), російських мовознавців
(Н.Д. Арутюнова [17; 18], В.В. Дементьєв [75; 76; 77], М.Н. Кожина [105; 106],
Т.В. Шмельова [202; 203; 204]), польських (А. Вєжбицька [49; 50; 51], Ст. Гайда
[63; 64]) та українських (Ф.C. Бацевич [23; 24; 25; 26]) мовознавців.
Найважливішими чинниками зацікавленості сучасних дослідників проблемами
мовленнєвих жанрів, як справедливо зазначає Ф.С. Бацевич, є прагматизація
лінгвістики, її загальний рух до пошуку зв’язків між будовою мовленнєвих
утворень і компонентами спілкування – суб’єктами комунікації, зв’язками між
ними, когнітивними, психологічними, соціальними, фізичними та ментальними
характеристиками [26, с. 5].
У сучасній лінгвістиці не існує єдиного визначення
- Київ+380960830922