РОЗДІЛ 2
ВИЯВЛЕННЯ і виправлення СЛІДЧИХ ПОМИЛОК
на досудовому слідстві та у суді першої інстанції
2.1. Виявлення і виправлення слідчих помилок на досудовому слідстві
У стадії досудового розслідування виявити і усунути допущені помилки можна як
методами прокурорського нагляду, реалізуючи повноваження, передбачені ст. 227
КПК, так і в судовому порядку. Другий спосіб виявлення і виправлення помилок
досудового слідства є досить новим і вимагає глибокого наукового дослідження.
Серед способів виправлення помилок досудового провадження найбільш дієвим є,
так званий, судовий контроль. Разом з тим, поняття і властивості судового
контролю в літературі одержали неоднозначне тлумачення. Тому варто зупинитися
на цьому кримінально-процесуальному інституті більш докладно, з огляду на те,
що він діє як у стадії порушення кримінальної справи, так і на досудовому
слідстві. Через обмеження щодо обсягу дисертаційного дослідження зосередимо
увагу лише на найбільш актуальних питаннях проблеми здійснення судового
контролю на досудовому провадженні в кримінальній справі.
Перш, ніж розпочати дослідження проблем судового контролю в кримінальному
процесі, звернемося до загальних теоретичних положень, що стосуються контролю
як ознаки державної влади [17; 18; 36], однією із гілок якої є й судова влада.
Виходячи зі сказаного, зрозуміти сутність і значення судового контролю можливо
тільки через призму характеристики державної влади.
Державна влада являє собою здатність суб’єкта (держави) забезпечити
підпорядкування об’єкта (суспільства) своїм намірам [106, с. 58]. Разом з тим,
держава управляє суспільством з метою забезпечення його інтересів. Тому
державна влада відрізняється багатофункціональністю. Поділ єдиної державної
влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки обумовлено не тільки створенням
противаг, покликаних не допустити узурпацію влади однією з її гілок, а й
реалізацією різних функцій. Ефективність такої реалізації може бути досягнута
тільки за чіткого розмежування функціональних обов’язків між законодавчою,
виконавчою і судовою владою.
Принцип поділу влади дозволяє підходити диференційовано до різних функцій
державної влади. За загальним правилом кожній функції відповідає якась множина
частин державності і кожній частині - функція. При цьому, можлива ситуація коли
одній функції відповідає кілька частин, а одній частині - кілька функцій. Це
означає, що одна функція розподілена між декількома різними частинами і одна
частина виконує кілька функцій. Але в ідеалі тут має місце тенденція до взаємно
однозначної відповідності (тобто одна функція - одна частина) [75, с. 200].
Згадане методологічне положення дає підставу дослідникам судової влади
визначати її як поліфункціональний феномен [25, с. 109-110; 89, с. 828; 160,
с. 79-99] або як монофункціональне владне утворення [104, с. 51; 176, с. 172].
Прихильники першої позиції враховують ту обставину, що суд діє у різних стадіях
кримінального процесу, тому його діяльність спрямована на вирішення завдань,
характерних як для окремих стадій процесу, так і для правосуддя в цілому, а це
означає наявність декількох функцій, зокрема функції правосуддя, судового
контролю, установлення юридичних фактів і підстав, а також деяких інших.
Прихильники другої точки зору виходять із відповідності одному державному
органу - суду, однієї функції. При цьому одні вчені, у якості такої визнають
правосуддя [176, с. 172], інші - захист прав і свобод людини й
громадянина [104, с. 51].
Уявляється, що обмежувати діяльність суду тільки однією функцією - функцією
правосуддя, як це робить І.Л. Петрухін, - не можна. Твердження про те, що у
діях суду, який розглядає скарги на деякі постанови у стадії досудового
розслідування є елементи функції правосуддя [176, с. 98] є сумнівним. Адже у
такому випадку і в закритті слідчим кримінальної справи можна розгледіти ознаки
функції правосуддя, беручи до уваги, що у цьому випадку провадження у справі
закінчується й констатується невинність обвинуваченого. Однак функція, як
основний напрямок діяльності суб’єкта, характеризується не окремими елементами,
а сукупністю елементів, які у своїй єдності й утворять функцію. Функція є
інтегративним утворенням, породжуваним сукупністю взаємозалежних між собою
елементів процесуальної діяльності. Отже функція правосуддя не охоплює всієї
процесуальної діяльності суду, особливо у досудових стадіях кримінального
процесу.
Не можна визнати вдалою й точку зору В.О.Лазарєвої, яка, відстоюючи
монофункціональність судової діяльності у кримінальному процесі, обмежує її
функцією захисту прав і свобод людини й громадянина [104, с. 51]. Тут варто
враховувати, що такий захист є завданням не лише судової, а й законодавчої і
виконавчої гілок влади, тобто державної влади у цілому.
Єдиного підходу до проблеми захисту прав і свобод людини й громадянина немає й
у законодавця. У відповідності зі ст. 2 чинного КПК одним із завдань
кримінального судочинства є охорона прав і законних інтересів фізичних і
юридичних осіб. Стаття 2 проекту КПК серед завдань кримінального судочинства
називає охорону прав і законних інтересів не всіх громадян і юридичних осіб, а
тільки тих, котрим злочином заподіяна шкода. Із зіставлення текстів ст. 2
чинного КПК і п. 3 ст. 2 проекту КПК очевидною є тенденція до обмеження
правозахисної функції суб’єктів, які здійснюють кримінальне судочинство. Але це
не все.
Стаття 26 проекту КПК відносить забезпечення дотримання конституційних прав та
свобод фізичних і юридичних осіб у стадії досудового розслідування до
повноважень суду. Більш того, ст. 26 проекту КПК навіть не містить терміна
«функція». Однак ст
- Київ+380960830922