РОЗДІЛ 2
ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ П.ЛОДІЯ
Історико-філософський доробок П.Лодія містить у собі аналіз широкого спектру
проблем: від розуміння змісту та значення філософії до методики її викладання.
Про це свідчать, зокрема, його лекційні матеріали, аналіз яких автор подає в
даному дослідженні.
"Людина, за думкою Лодія, має потребу в благородній освіті та доброму повчанні,
щоб стати дійсно філософом та корисним громадянином і, щоб не бути під загрозою
стати оповідачем порожніх міркувань або безглуздим розповсюджувачем помилкових
містичних уявлень. Отже, вона повинна намагатися володіти поняттями про речі;
повинна споглядати і вивчати природу, але ще не приступаючи до судження про її
закони; вона має віднайти людину, як розумну істоту, як жителя земного, перш
ніж почне писати про людські властивості. Необхідно звикнути мислити,
використовуючи математичні науки, і, зрештою, знати мову, котра є величезним
посібником для думки, перш ніж почати робити проекти, які без цього будуть
схожі лишень на копиці безглуздих слів. Виходячи з усього, зрозуміло, що
потрібно знати природну історію, фізику, медичну антропологію, всесвітню
історію, енциклопедію наук і граматику, перед тим, як приступити до вивчення
власне філософії. Зручніше почати її вивчення з емпіричної психології,
естетики, логіки, а потім перейти до метафізики. За умови такої підготовки
можна сподіватися, що людина не кинеться на першу ліпшу систему, і не схоче
самотужки отримати знання якогось філософа стародавніх або сучасних шкіл,
завдяки чому лише втратить свій час і сили, а краще доручить себе керівнику,
який поєднує пізнання найважливіших метафізичних думок у всі часи… Під
керівництвом такої людини вчення теоретичної філософії досягло б своєї
безпосередньої мети, тобто призвело б до основ практичної частини цієї науки.
Моральне, народне та громадянське право і звичайна політика повинні слідувати
за нею, а історія філософії завершувала б увесь курс… Починаючий філософ,
маючий добрі енциклопедичні знання, розуміючий вчення і користь людства, буде
ще вагомішим для суспільства, якщо зосередить свою увагу на правилах виховання.
Тож наприкінці своєї освіти варто зайнятися педагогікою…" [119, 463-465].
Вище наведений текст – це уривок з Інструкції, написаної П.Лодієм для свого
учня А.Галича, у зв’язку з його відправленням на навчання за кордон у 1808
році. Як бачимо, розуміння філософії, її структури, складу, характеру вивчення
базується на традиційних деїстично-матеріалістичних і сенсуалістичних
установках, за якими П.Лодій виховував студентів Петербурзького педагогічного
інституту, і А.Галича в їхньому числі.
На означеній позиції П.Лодія акцентують увагу й інші вчені. Так один із
дослідників спадщини А.Галича З.Каменський пише: "Згадаю досить важливу для
наших подальших пошуків про Галича річ: філософію в інституті Галичу читав і
інструкцію про навчання в Німеччині для нього склав П.Лодій – діяч
деїстично-матеріалістичної філософії російської Освіти. Відповідно до
інструкції А.Галич направлявся в Гельмштедт (Хельмштедт) 23 липня 1808 року до
професора Г.Шульце, відомого критика кантіанства, у чому виразилася філософська
орієнтація П.Лодія, як побачимо, що він остерігав в інструкції свого учня від
захоплення німецькою філософією. Втім, П.Лодій був не настільки спокушений у
тонкощах німецької філософії, щоб зрозуміти, що Г.Шульце, хоча й критикував
І.Канта, але "праворуч", за визнання "речі в собі", а не "ліворуч", як це робив
він сам, (...) застерігав від "небезпеки бути оповідачем порожніх міркувань або
безглуздим розповсюджувачем містичних оман" як, мабуть, П.Лодій оцінював
шеллінгіанство, а може бути, і фіхтеанство. (…) Далі професор докладно говорив
про Е.Шульца і його твори, обґрунтовуючи свою пропозицію про направлення
А.Галича саме до цього професора [119].
Звичайно, як припущення, думка З.Каменського про те, що П.Лодій був не
настільки спокушений у тонкощах німецької філософії, щоб зрозуміти позицію
Г.Шульце до філософії І.Канта, правомірна, проте, в якості ствердження –
сумнівна. Адже те, що Петро Дмитрович І.Канта критикував лише "ліворуч", як
стверджує З.Каменський, – не доведено, а отже, – не аргумент. Тут варто
процитувати В.Звєрєва: "Лодій не міг бути послідовним лівим противником Канта:
він припускав подвійне джерело всезагальних і необхідних понять: "силу сутності
речей" та традиційний старий апріоризм" [46, 5].
На той час П.Лодій посідає чільне місце серед тих небагатьох мислителів, хто на
високому професійному рівні підійшов до дослідження німецької філософії.
Зокрема, він був одним із перших вітчизняних перекладачів І.Канта.
В інструкції, про яку йшлося вище, чітко простежуються погляди самого П.Лодія
на зміст діяльності філософа та роль філософії в суспільному житті, ставлення
філософа до природи, шляхи та способи осягнення дійсності та сутності людини.
Він відзначав важливість не лише гуманітарних, але й математичних предметів в
науковому пізнанні світу та роль мови в розвитку і вдосконаленні мислення,
показав значення практичної філософії як мети теоретичної, зв’язок філософії з
природничими та гуманітарними науками.
Автентична назва рукопису, про який надалі йтиме мова, – "Наставление Логики".
У Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника зберігаються два подібні
рукописи. Вищезгаданий рукопис позначений шифром НД – 348/I і має назву
"Наставление Логики", а під шифром НД – 348/II – рукопис "Наставления
логическая в пользу юношества Российского учащегося в Семинарии…"(1792).
Відразу зазначимо, що "Логічні настанови" або "Настанови Логіки" розуміємо як
"науки Логіки настанови" [84, 280].
- Київ+380960830922