Правові аспекти охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду України

РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЙ
ТА ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО - ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ
2.1. Поняття природно-заповідного фонду України та правової охорони його
територій та об’єктів
Вперше законодавче визначення ПЗФ сформульовано у Законі України “Про охорону
навколишнього природного середовища”, який визначає цей фонд як ділянки суші та
водного простору, природні комплекси й об’єкти, які мають особливу екологічну,
наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження
природної різноманітності, генофонду тварин і рослин, підтримання загального
екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного
середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і
оголошуються територією чи об’єктом ПЗФ України (ч. 1 ст. 61) [246].
Визначення, що міститься у Законі України “Про ПЗФ України”, наголошує також на
рекреаційній цінності ПЗФ [6].
Екологічна (згідно Закону “Про ПЗФ України” – природоохоронна) цінність
природних територій та об’єктів ПЗФ полягає у компенсуванні антропогенного
перетворення екосистем, забезпеченні екологічної рівноваги, тобто такого стану
навколишнього природного середовища, який робить можливим гармонійне
співіснування живих організмів в єдиній екосистемі; наукова цінність цих
природних комплексів та об’єктів обумовлена невичерпною скарбницею інформації,
знань, яку вони становлять для науки, для наукових досліджень, являючи собою
своєрідні природні лабораторії; естетична цінність полягає у тому, що заповідні
території є еталонами краси, джерелом чуттєвого задоволення людини; рекреаційна
цінність обумовлена можливістю використання ПЗФ для відпочинку населення,
туристичної діяльності.
Поняття ПЗФ, що міститься у Законі України “Про охорону навколишнього
природного середовища” (“ділянки суші та водного простору, природні комплекси й
об’єкти, які...”) є більш широким за змістом, ніж визначення, закріплене у
Законі України “Про ПЗФ України” (“ділянки суші і водного простору, природні
комплекси та об’єкти яких...”). Ділянки суші та водного простору самі по собі
не можуть мати особливої природоохоронної, наукової та іншої цінності. Таку
цінність мають природні комплекси та об’єкти, що знаходяться на відповідних
ділянках суші та водного простору.
Визначення ПЗФ, закріплене у Законі України “Про охорону навколишнього
природного середовища”, зводить ПЗФ лише до екологічної, наукової, естетичної і
народногосподарської цінності, лишаючи поза увагою рекреаційну та іншу
(освітньо-виховну, естетичну, еталонну тощо) цінність його природних комплексів
та об’єктів, яка має бути визначена у правовому понятті ПЗФ, оскільки у ст. 9
Закону України “Про ПЗФ України” території та об’єкти ПЗФ використовуються
також в освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях [6].
Народногосподарська цінність природних комплексів та об’єктів не є сутнісною
ознакою ПЗФ, хоча і не заперечується. Так, ч. 2 ст. 9 Закону України “Про ПЗФ
України” дозволяє використання територій та об’єктів ПЗФ в господарських цілях
(заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна,
випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання), якщо така
діяльність не суперечить їх цільовому призначенню, встановленим вимогам щодо
охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих
об’єктів. Вказуючи на народногосподарську цінність ПЗФ, законодавець, мабуть,
розуміє під цим, крім власне господарської, також рекреаційну та естетичну його
цінність. Однак, уявляється недоцільним у правовому понятті ПЗФ України
вказувати на народногосподарську цінність його комплексів та об’єктів, оскільки
власне господарська цінність ПЗФ не є його сутнісною ознакою.
Стаття 43 Земельного кодексу України [247] містить визначення земель ПЗФ, до
яких належать ділянки суші і водного простору з природними комплексами та
об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну,
рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій
та об’єктів ПЗФ. У цьому визначенні маємо звернути увагу на один суттєвий
момент: до територій та об’єктів ПЗФ належать лише ті природні комплекси та
об’єкти, яким надано відповідний статус у встановленому законом порядку. Отже,
у Законі “Про ПЗФ України” ми маємо більше природниче визначення, ніж правове.
Закон України “Про ПЗФ України” метою створення цього фонду називає збереження
природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу,
підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового
моніторингу навколишнього природного середовища. Але, як зазначалося вище,
створення територій та об’єктів ПЗФ є одним із засобів збереження біологічного
різноманіття та забезпечення сталого розвитку. Вважаємо за доцільне відобразити
ці важливі положення у законодавчому визначенні ПЗФ.
Ю. С. Шемшученко визначав державний ПЗФ СРСР як єдину систему особливо
охоронюваних природних територій і об’єктів, що об’єднуються на основі принципу
заповідання [51, c. 112].
Враховуючи вищезазначені пропозиції, можна сформулювати науково-правове поняття
ПЗФ як сукупності природних і штучно створених територій та об’єктів, що
об’єднуються на основі принципу заповідання, мають особливу природоохоронну,
наукову, рекреаційну, освітньо-виховну, естетичну та іншу цінність, призначені
для збереження ландшафтного і біологічного різноманіття, генофонду тваринного і
рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення
сталого розвитку і фонового моніторингу навколишнього природного середовища,
наукового вивчення процесів, що відбуваютьс