РОЗДІЛ II
ПОХОДЖЕННЯ ЧУЖОМОВНИХ СЛОВОТВІРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ
У СУЧАСНІЙ БІОЛОГІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ
В українській біологічній термінології виявлено близько 140 запозичених
передкореневих елементів (понад 25 префіксів та 110 префіксоїдів) і 40
запозичених післякореневих формантів (понад 10 суфіксів та 25 суфіксоїдів).
Відзначмо, що кількісна перевага препозиційних дериваторів над постпозиційними
є особливістю термінології, оскільки в загальновживаній мові суфіксів і
суфіксоїдів набагато більше, ніж префіксів і префіксоїдів. Реєстр префіксів
укладений нами з урахуванням релевантних ознак таких морфем (узагальненість і
регулярність значення, нездатність бути твірною основою, словотвірна
серійність, зв’язаність) і в цілому відповідає спискам префіксів, наявним у
морфемних словниках. Ми не погоджуємося із тим, що Л. Симоненко кваліфікує
морфеми екзо-/екто-, ендо-/енто-, епі- як префікси [151, с. 139], оскільки
конкретність їхньої семантики дає підстави уважати ці форманти префіксоїдами. У
тлумачному словнику запозичених слів російського дослідника Л. Крисіна [83]
словотвірні елементи амбі-/амбо-, амфі-/амфо-, контр-/контра-, пар-/пара-,
ультра- названо «частинами складних слів». З огляду на узагальненість і
регулярність значення, нездатність бути твірною основою, високий ступінь
словотвірної частотності й регулярності та зв’язаність зазначені морфеми
вважаємо префіксами. Реєстр префіксоїдів, розглянутих у цій роботі, сформовано
відповідно до використовуваних нами засад словотвірного аналізу і критеріїв
виділення афіксоїдів як проміжного класу формантів, що було об’єктом уваги в
першому розділі дослідження. Запропоновані в українському та зарубіжному
мовознавстві термінологічні назви на позначення препозиційних морфем
(«інтернаціональний елемент», «основа» або «компонент») не відбивають морфемних
та словотвірних особливостей аналізованих дериваторів, а частотність,
продуктивність і широке використання цих формантів у складі різних
терміносистем української мови вимагає чіткого визначення їхнього статусу
(§ 1.2).
Підґрунтям для надання елементам статусу суфіксів є високий ступінь
узагальненості значення, словотвірна серійність і регулярність, нездатність
функціонувати у вільному вигляді та сполучатися з префіксами. Реєстр суфіксів
укладений нами на основі морфемних і словотвірних словників української мови.
Зауважмо, що статус таких одиниць у більшості випадків не є дискусійним. Реєстр
суфіксоїдів, розглянутих у цьому розділі, сформовано відповідно до
використовуваних нами критеріїв виділення афіксоїдів та розрізнення коренів і
суфіксоїдів у тих термінах, що утворені поєднанням двох або більшої кількості
чужомовних елементів.
Завдання розділу – проаналізувати чужомовні словотвірні пре- та постпозиційні
елементи, використовувані в сучасній українській біологічній термінології, з
погляду їхнього походження.
2.1. Запозичене та інтернаціональне в термінології
Стрімкий розвиток науки, який спостерігається останніми десятиліттями, зумовив
збільшення обсягу створюваної та поширюваної інформації, що викликало потребу в
номінації значної кількості нових понять та, відповідно, зміненні й
удосконаленні термінологічного апарату. На думку науковців, основу української
термінології як сукупності різнорідних терміносистем становить питома лексика.
Проте традиційно під час формування терміносистем спостерігаються дві
тенденції, перша з яких полягає у збереженні національної самобутності мови, а
друга стосується запозичень. Запозичання термінів – це складний і
багатоаспектний процес, який передбачає високий рівень розвитку та самобутності
мови-реципієнта, оскільки пов’язаний не лише з кількісними, але й з якісними
змінами в терміносистемах. У сучасному мовознавстві немає одностайного
ставлення до чужомовних елементів у складі мови. Їх розглядають і як один із
можливих шляхів поповнення словникового складу мови на основі політичних,
економічних та культурних зв’язків між народами (В. Акуленко, М. Володіна,
Т. Кияк, І. Кочан, Л. Крисін та інші), і як певний недолік національних
галузевих терміносистем (Ж. Вандрієс, Д. Будняк, Л. Булаховський, В.
Гончаренко, С. Караванський та інші) [103, с. 56].
На сьогодні існують різні погляди на запозичення, які умовно можна об’єднати у
три групи:
Термінологічні запозичення, основним чинником яких є семантична еквівалентність
поняття.
Запозичення, використання яких ускладнює розуміння фахового тексту, з одного
боку, а з другого – порушує гармонію власномовного звучання та системи
граматичних правил.
Запозичення як чинник інтелектуалізації мови в цілому і наукової зокрема [94,
с. 55].
Більшість науковців схиляється до того, що чужомовне в термінології слід
розглядати як об’єктивний неминучий чинник у разі відсутності аналогічних за
семантикою національних термінів або терміноелементів. Запозичення як один із
основних шляхів поповнення терміносистем є доцільним, якщо воно «відповідає
життєвим потребам і засвоюється, не порушуючи національної специфіки» [10, с.
454]. Чужомовне слово виправдане за відсутності адекватного відповідника у
лексичному фонді рідної мови або в тому випадку, коли воно має неповні синоніми
серед ресурсів певної мови і вносить у поняття, яке номінує, додаткову
уточнювальну семантику.
В українському термінознавстві можна виділити низку праць загального характеру,
автори яких розглядають проблему запозичення як одного з джерел поповнення
різних терміносистем, аналізують взаємодію національних і чужомовних (частіше –
інтернаціональних) компонентів та роль чужомовних терміноелементів у сучасних
терм
- Київ+380960830922