РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНА ПРОСВІТА БАТЬКІВ НА ЗАКАРПАТТІ У контексті РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
педагогічної думки
2.1. Соціокультурні чинники впливу на педагогічну просвіту батьків в краї
Для науково-теоретичного та світоглядно-практичного осмислення української
педагогічної думки вважаємо за важливе з’ясувати специфіку розв’язання її
актуальних проблем на різних прикладах європейської культури і педагогіки.
Специфіка такого підходу уможливлюється багатьма спільними для різних культур
соціоісторичними факторами, які ще не достатньо проаналізовані в зв’язку з тим,
що не перебували в полі зору дослідників у порушеному нами контексті.
Історико-географічні та соціокультурні зв’язки між різними етносами, Закарпаття
стали способом створення певного змісту батьківської просвіти, впливом
загальнолюдських норм і цінностей у просторово-часових межах стійкої спільноти
українців, які цілісно розвивались на Підкарпатській Русі.
Впродовж кількох століть родинне виховання українців Закарпаття формувалось під
впливом держав – метрополій, відповідно батьківська педагогіка закарпатців
проникнута образами й етикою етнокультур.
Отож, у дослідженні порушеної нами проблеми об’єктивними явищами визнаємо такий
синтез у проявах впливу батьків на виховання дітей, коли дорослі усвідомлюють
себе українцями, прихильниками українських національних чеснот, але при цьому в
полікультурному сучасному Закарпатті є “російськомовними”, “угорськомовними”,
“німецькомовними” чи “румуномовними”, тобто зорієнтованими і на інші культури
та їхні транслятори.
Задля запобігання конфліктності у вихованні дітей в полікультурному середовищі
в умовах сучасної родини Закарпаття, розглянемо чинники впливу на змінюваність
змісту родинного виховання впродовж періоду втрати краєм політико-економічної
незалежності. По цьому адаптація сьогоднішнього змісту діяльності сучасної
родини та специфіки її підготовки до виховання дітей можлива у відповідності із
дотичними знахідками світової педагогічної практики.
Історико-культурне життя української родини докорінно змінилося з втратою
політичної незалежності Закарпаття. Питання про те, як ця обставина вплинула на
буття людей дає нам підстави для детального хронологічного аналізу сутності
цього буття в межах умовних періодів, які ми виокремили за матеріалами
першоджерел.
Отже, український етнос на тлі соціокультурного життя в межах своєї держави
вирізнявся цілісною культурою родинного виховання. Як слушно вказує М.Бердяев,
осмислення сучасного етногенезу, як історичного поступу народів, слід піднести
над часом і виявити той сенс, який є всередині цього історичного процесу [13].
Переживаючи еволюційно-революційні стадії конституювання, популяція українців
на своїй споконвічній землі набувала нових історіологічних рис.
Для прикладу, азійське плем’я угрів (угорців, мадяр), перемістившись з-за
Приоб’я до Паннонії (за даними Й.Антала) “…мало не стало еталоном європейської
етнокультурності”, південно-українські племена ляхи (з-під Полтави) та поляни
(з-під Києва), перемістившись у прибалтійські землі та з’єднавшись із місцевими
боричами, лужичами та ін., стали нинішніми поляками [256, с. 37].
У дослідженні ми уникали ототожнення етнічної генези народів і на цій основі
вибудували притаманну українській культурі форми просвітництва батьків. За
матеріалами хронологічного аналізу першоджерел нами виокремлено його умовні
етапи. Відповідно, на першому 1843 – 1894 рр. чинниками, впливу на освіту
дорослих і дітей розглядаємо ухвалу правничими актами законів, які визначали
освіту за особливу сферу суспільного життя [299].
Так уперше розробляється інше розуміння родинного виховання та його соціальних
функцій. Нижню межу етапу зумовлено ухвалою “Законопроекту про народне
виховання”, /Там само/ а верхню – проведенням перших загальних зборів Державної
Спілки Вихователів у м. Мукачевому, саме тут вихователька Марія Чонтошне Ацел
виголосила загальну проблему – коли бездоглядність, високу смертність і
захворюваність дітей покладено в обов'язки батьків [320, с. 555].
В Угорщині, як і в інших країнах у цей період – період абсолютизму, утворилася
централізована шкільна система, а керівництво освітою зосереджувалось у
державних руках. Однак, як свідчать результати джерельної бази дослідження,
держава не опікувалася поширенням освіти в середовищі дорослих, у т.ч. батьків.
Економічні та просвітні організації, які створювались відповідно до конституції
(1867 р.) та залучали селян до суспільного життя, порушеної нами проблеми не
торкалися.
У низці ухвалених законів, щодо освіти в Австро-Угорщині впродовж першого
періоду (законопроект „Про народне виховання” 1843р.; “Про національності”
1868р.; “Про освіту ХХХVІІІ” 1869р.; “Про дошкільне виховання” 1891р.;
“Організація та управління народною освітою в Угорщині” 1893р.) нами не були
знайдені згадки, коли б у населених пунктах компактного проживання українців
були започатковані певні форми їх просвіти, в т.ч. й педагогічної. Освіту в
широких народних верствах поширювали члени Товариства “Просвіта” зусиллями
русинів-українців з 1868 року.
На культурний розвиток українців Закарпаття особливо вплинула бурхлива
громадсько-просвітницька і педагогічна діяльність О.Духновича. Він не лише
видав молитовник “Хліб душі”, вивчав розвиток народної освіти, писав і видавав
шкільні підручники, записував твори народної творчості, писав власні художні
твори, вперше організував літературне товариство русинів – українців
”Літературноє заведеніє Пряшівськоє”, а також видавав літературні альманахи,
народні календарі, збирав експонати для майбутнього народного музею тощо. Це
був час революційних реформ, коли поневолені народи Габсбургзької монархії
- Київ+380960830922