РОЗДІЛ 2
ДІАЛЕКТИКА ЕСТЕТИЧНОЇ І ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ
2.1. Людина в просторі культури і цивілізації
У осмисленні естетичних властивостей дійсності давно встановилася своєрідна
традиція аналізувати не за принципом додатковості: розглядати естетичне у
співвідношенні з естетичним ( пригадаємо хоча б Іоганна Паула Фрідріка Ріхтета,
що публікувався під псевдонімом Жан Поль, з його знаменитим афоризмом «Смак –
це естетична совість») або з транцендентним (Платон, А. Августин,
Тома Аквінській, Ж. Дерріда, і ін.). У методології, запропонованій нами,
можливий інший підхід: естетичне як породження культури може бути досліджуване
через своє інобуття – економічне, як породження цивілізації [68, с. 141-146].
Формою здійснення в реальності такого інобуття є діалектика естетичної і
економічної доцільності в культурі і цивілізації.
Вживання понять «цивілізація» й «культура» у естетичній теорії може стати
об’єктом самостійного дослідження й дати дуже багато цікавих спостережень для
розуміння глибини й багатомірності цих понять. У цьому зв’язку можемо послатися
на роботи Р. Апресяна [69]. Тут культура розглядається як набір практик
відповідно до якогось соціального стандарту. На наш погляд, тут мова йде про
цивілізаційні практики, тому що, як побачимо далі, стандарт є найважливіший
прояв саме цивілізаційних відносин. Більш докладний огляд проблем розуміння
культури приводить Г. Померанц у статті «Ніяка культура не самотня [70, с.
37-44]». Примітно, що він вводить як найважливішу ознаку культури – науку як
найважливіший елемент структури культури. А взагалі ж, вживання понять
цивілізація й культура має кілька методологічних підходів. По-перше, поняття
культури вживається як характеристика певного стану суспільства, протилежного
(діалектично протилежного) природі. Це найбільш традиційне й широко вживане
розуміння культури. Поняття цивілізації, незважаючи на те, що воно історично
молодше за поняття культури, вживається в наступних значеннях: цивілізація як
протилежність варварству (історичний аспект); цивілізація як протилежність
культурі (гносеологічний аспект); цивілізація як певний етап розвитку
суспільства, що закінчується крахом цивілізації (мова йде про шпенглерівську
концепцію), де під крахом цивілізації розуміється, насправді, саме культура:
культура як найважливіший етап у занепаді Європи.
Говорячи про цивілізацію й культуру, нам би хотілося виключити з контексту
розгляду дві можливих асоціації: по-перше, ця розмова у всіх випадках (за
винятком спеціально обговорених) неминуче зважує цивілізацію й культуру на
ціннісних вагах. Ми не виключаємо такого підходу, але повинні підкреслити, що в
даному дослідженні мова завжди йде про те, що цивілізація й культура для
суспільства, для людства, для світу людини на цих вагах є урівноваженими.
По-друге, повинні мати на увазі, що цивілізація й культура, незважаючи на їх
постійне теоретичне розведення, у реальності зовсім не складають традиційну
опозицію одна до одної. Якщо будемо розглядати цивілізацію й культуру як
єдність протилежностей, то така логіка відразу приводить до проблеми пошуків
провідної протилежності, відносин між ними як джерела руху в схемі саморуху
суспільства як взаємозаперечення цивілізації й культури і т.д. нескінченно.
Якщо цивілізація і культура й складають опозицію, то таку, котра створюється
людиною, що має джерело саморуху в людині, а не в цивілізації або культурі. Це
скоріше два виміри простору людини, як висота й ширина. Дві просторові
координати, масштаб й орієнтованість яких утворюються, знов-таки, людиною. Ми
намагаємося показати, що в такій реальності взаємин цивілізації, культури й
людини немає ані «гіршого», ані «кращого», ані єдності, ані протилежності – це
така ж даність, як дві півкулі людського мозку. Але це така даність, що щораз
надає руху органічному й соціальному тілу людства. Тому, насправді, у ці
характеристики цивілізації й культури треба вводити третій термін цієї опозиції
– Людину.
Історично склалося так, що в трикутнику «цивілізація, культура, людина»
проглядалося звичайне розуміння й цивілізації, і культури як їхня взаємодія,
їхній зв’язок, їх взаємоозначуваність одне через інше, ціле через частину або
частину через ціле.
Таке розуміння цивілізації й культури в історії, звичайно, було плідним і
дозволяло відкривати все нові й нові аспекти. Іноді головні, іноді другорядні,
іноді сутнісні, іноді феноменологічні. Не випадково тому в цей час налічується
близько 300 визначень і цивілізації, і культури. Кожне з них має право на
існування, тому що відкриває якусь сторону, якийсь аспект цивілізації й
культури [71, с. 8-26]. Таке традиційне розуміння цивілізації й культури
залишало осторонь третю вершину цього трикутника – людину. У ХХ столітті все
частіше й частіше стала розглядатися цивілізація й культура у співвідношенні з
людиною, коли за основу міркувань бралося відношення культура – людина.
У такому випадку маємо модель, коли первинним тут є людина в її триєдиному
бутті: душа, тіло, дух. Людина тут переходить свої межі взаємодії з культурою,
а через культуру – із цивілізацією, залишаючись собою.
Цивілізація постає простором й одночасно об’єктом задоволення людських потреб.
Поняття людства входить як найважливіший еталон, найважливіший фактор, що задає
масштаби досліджень або цивілізації, або культури. Але таке розуміння, такий
підхід приводить до того, що цивілізація й культура розводяться, розходяться,
хоча б теоретично, у просторі, коли цивілізація являє собою один простір для
людини, а культура – інший. Таке протиставлення цивілізації й культури
виявилося дуже продуктивним у порівнянні з тим, щ
- Київ+380960830922