Формування творчої особистості підлітків у позакласній виховній роботі загальноосвітньої школи (1946 - 2006 рр.)

РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ
ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА В
ПОЗАКЛАСНІЙ ВИХОВНІЙ РОБОТІ (1946 – 1991 РР.)
2.1. Тенденції та етапи формування особистості підлітків
у позакласній виховній роботі
Загальні тенденції розвитку суспільства та соціально-політичні й культурні
умови, що склалися в Україні у 1946 – 2006 рр., визначили і особливості
діяльності загальноосвітніх закладів України другої половини ХХ ст. Вивчення в
історичній ретроспективі цього процесу, на нашу думку, дає можливості для
осмислення закономірностей та умов формування особистості підлітка у
позакласній виховній роботі загальноосвітньої школи на сучасному етапі.
Досліджуючи загальноосвітню школу другої половини ХХ ст., варто наголосити, що
матеріалами для дослідження послужили офіційні документи, монографії, наукові
статті, підручники, посібники минулого. У них матеріал здебільшого подано в
позитивному спрямуванні, ідеальному баченні змісту, форм, методів позакласної
виховної роботи з творчими підлітками. Для реальнішого відтворення дійсного
стиану справ ми проводили співбесіди, опитування колишніх учнів ЗОШ.
Здійснивши аналіз нормативно-правової бази дослідження (архівних документів,
постанов), дійшли висновку, що впродовж досліджуваного періоду формування
творчої особистості підлітків у позакласній виховній роботі здійснювалося
поетапно. В основу поділу на етапи покладено нормативно-правові документи
уряду, міністерства освіти, які стосувалися позакласної виховної роботи,
методичного забезпечення, зміни в політиці і суспільному житті держави.
Детальне опрацювання нормативно-правової бази дало можливість виділити
передумови та етапи формування творчої особистості підлітків у позакласній
виховній роботі впродовж 1946 – 2006 рр.:
1946 – 1966 рр. – відновлення роботи загальноосвітньої школи у повоєнний
період, перші спроби створити базу для формування творчої особистості
підлітка;
1966 – 1991 рр. – часткова перебудова загальноосвітньої школи, пов’язана з
активізацією позакласної виховної роботи у напрямі формування творчої
особистості підлітків;
1991 – 2006 рр. – спроби модернізації загальноосвітньої школи, пов’язані зі
створенням новітніх технологій формування творчої особистості. Детально
аналізуватимемо цей період у третьому розділі.
І етап (1946 – 1966 рр.). Його відлік пов’язуємо з відбудовою та реконструкцією
загальноосвітньої школи України. Так, у постанові ЦК КП(б)У “Про заходи до
поліпшення позашкільної роботи з дітьми” (листопад 1946 р.) вказувалося на
необхідність “...докорінно поліпшити керівництво позашкільною роботою,
забезпечити проведення її на високому ідейному рівні і спрямувати на допомогу
школі у піднесенні навчання і комуністичного виховання дітей”. Ця вказівка
стосувалася і позакласної роботи. Зокрема, ЦК КП(б)У зобов’язав Міністерство
освіти УРСР і ЦК ЛКСМУ, обласні, міські і районні відділи народної освіти,
обкоми, міськкоми і райкоми ЛКСМУ: при всіх середніх і семирічних школах
створити читальні, клуби вихідного дня, спортивні та ігрові майданчики;
всебічно поширювати при школах і позашкільних закладах учнівські гуртки:
предметні, технічні, натуралістичні, ручної праці, художньої самодіяльності,
фізкультурні, шашково-шахові тощо [323].
Підкреслимо, що в цей час загальноосвітня школа в України була жорстко
централізована та заідеологізована, головно перетворена на інструмент
комуністичної пропаганди. Відбувалася орієнтація на кількісні, а не на якісні
показники, на перший план висувалося „комуністичне” виховання молоді.
Реформа 1958 р. послабила регламентацію діяльності установ. У законі “Про
посилення зв'язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної
освіти в СРСР”[154] було сформульовано стратегію освіти, спрямовану на
створення багатоваріантних типів навчальних закладів, зокрема шкіл для
обдарованих дітей. Цей час позначений появою різноманітних форм позакласної
виховної роботи з технічної та художньої творчості. На думку сучасних істориків
освіти, ці ідеї не втратили своєї значущості і в наступні десятиліття.
На початку 60-х років у педагогіці, як і в інших галузях науки, превалюють ідеї
про те, що вся освіта має бути орієнтована на розвиток особистості, її
здібностей. На жаль, ця ідея у 60–80-х роках була лише декларативною.
Наступний етап (1966–1991рр.), роки “відлиги”, що ознаменовані розширенням
права України і щодо розвитку середньої освіти. Початок його пов’язуємо із
прийняттям 1966 року постанови ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР “Про заходи
дальшого поліпшення роботи середньої загально­освітньої школи” (листопад 1966
р.), згідно з якою великого значення надавали позакласній роботі серед учнів,
визнали за необхідне ввести до штату середніх шкіл посаду організатора
поза­класної і позашкільної виховної роботи з дітьми на правах заступника
директора школи [443].
У матеріалах ЦДАВО України читаємо: “Робота організатора складна і
відповідальна, потребує наявності належних знань і вмінь, значного досвіду і
великого напруження, постійного творчого пошуку, саме через це важливо зібрати
той позитивний досвід, що його нагромадили організатори, старанно його
проаналізувати, зробити його спільним надбанням” [443, 35].
У тих школах, де добре працювали організатори, вирувало комсомольське і
піонерське життя, функціонували різноманітні учнівські гуртки, товариства,
клуби, проводилась робота з дітьми на території шкільного мікрорайону, а
головне – стала краще координуватися вся система виховної роботи [443, 35].
Таким чином учні мали можливість не лише брати участь у певних формах
позакла