РОЗДІЛ 2.
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Об’єкт дослідження
Об’єктом дослідження були ізольовані смужки гладеньких м’язів сечоводу людини і
морських свинок, а також сироватка крові хворих на гострий обструктивний
пієлонефрит.
2.1. Методики отримання отримання смужок сечоводу
Взяття матеріалу від людини із клінікою гострого обструктивного пієлонефриту
проводилось лише під час хірургічних втручань на нирці.
Перед операцією кожен хворий був попереджений про хід операції, можливість
взяття матеріалу для дослідження, можливі ускладнення пов’язані із операцією та
взяттям матеріалу та давав письмову згоду, що відмічено в кожній історії
хвороби.
Після проведення доступу до нирки та проведення необхідних маніпуляцій-
видалення конкременту, санації нирки, встановлення нефростоми, - проводилось
взяття матеріалу. Брались поздовжні смужки сечоводу від рівня миски чи
мисково-сечовідного сегменту (для збереження джерела збудження в мисочці)
довжиною до 4 - 5 см шириною 0,2- 0,5 см. На дефект мисочки та сечоводу
накладались кетгутові шви. Необхідно зауважити, що при кожному взятті матеріалу
проводилось дренування нирки нефростомою, а також операції доповнювались
інтубацією сечоводу,- для зниження ризику розвитку таких ускладнень як
післяопераційна нориця та стриктури сечоводу. В жодному випадку таких
ускладнень не було. Питання про об’єм взятого матеріалу вирішувалось в кожному
випадку індивідуально в залежності від ступеню патологічних змін (дилатація
сечоводу, дилатація мисочки, ступінь вираженності запального процесу). В
окремих випадках коли в мисочці та сечоводі спостерігались явища гнійного
запалення , явища педункуліту та периуретериту забір матеріалу не проводився.
Також забір матеріалу не проводився в випадку вкрай важкого стану хворих для
скорочення часу операції.
Загалом взято 10 смужок сечоводу у хворих під час хірургічних втручань на
нирці.
Контролем слугували смужки сечоводу взяті під час патолого - анатомічного
розтину хворих, що померли від загальних хвороб( ішемічна хвороба серця,
гіпертонічна хвороба, інсульт). Під час розтину брався фрагмент сечоводу та
мисочка; довжина сечоводу складала до 5 - 8 см. Загалом взято 20 трубчатих
смужок.
Тканина людського сечоводу забиралася після патолого-анатомічного розтину не
пізніше ніж 10 год. після смерті. Тканину сечоводу довжиною 2 - 6 см брали
дистальніше від нирки. Негайно після видалення тканину поміщали в 4о С розчин
Кребса - Ханзелсіта такого складу (в мілімолях на 1 літр): NaCl - 118,4, KCl –
4,7, 1,2 MgSO4, 2,5 Ca Cl2, 25 NaHCO3, 1,2 KH2 PO4, 11,1 глюкози.
Із тканинної трубки сечоводу вирізали м’язеві смужки довжиною до 10 мм і
шириною не більше 1 мм (до 5 з одного сечоводу). Сегменти або смужки
витримували в нормальному розчині Кребса протягом 60 - 90 хв. і переносили до
експериментальної камери, фіксували і з’єднували із консолею механоелектричного
перетворювача сили в електричний сигнал (FT 106). Датчик відкалібровували, його
статична характеристика мала невеликий зсув (0 - 2,0 V) і нахил (0,05 -
0,1V/mN). Всі досліди проведені в ізометричному режимі. Перед дослідженням
гладеньком’язові смужки закріплювались в експериментальній камері перфузували
протягом 30 хв. при температурі 37оС сольовим розчином Кребса для врівноваженя
частоти і амплітуди скорочень. В залежності від мети експерименту смужки
перфузували розчином хлориду калію (60 або 15 ммоль/л) протягом 1,5 год.
Взяття сироватки крові для проведення імунологічних реакцій проводилось
наступним чином: у хворих із клінікою гострого обструктивного пієлонефриту,
сепсису провидолсь взяття венозної крові із кубітальної вени в обємі 50 мл.
Після осідання форменних елементів проводилось взятя плазми крові для
визначення аутоантитіл до тканини сечоводу. Перед маніпуляцією кожен хворий був
попереджений про важливясть взяття матеріалу для дослідження та давав письмову
згоду, що відмічено в кожній історії хвороби.
Контролем слугували зразки плазми крові у хворих із діагнозом сечосольовий
діатез та призовників, які проходили обстеження в відділенні і в процесі
обстеження урологічної патології у них виявлено не було. Перед маніпуляцією
кожен хворий був попереджений про важливясть взяття матеріалу для дослідження
та давав письмову згоду, що відмічено в кожній історії хвороби.
Кров інкубували 60 хв. при 37оС центрифугували 15 хв. при 2000 д і + 4 оС.
Надосад відбирали, додавали рівний об’єм перегнаного гліцерину (для запобігання
руйнування антитіл) і зберігали при температурі – 20 оС.
2.2 Реєстрація скоротливої і електричної активності ізольованих смужок сечоводу
Для відведення електричної активності - потенціалів дії (ПД) і реєстрації
скорочення використовували метод «одинарного» сахарозного містка [32]. Хлор
-срібні відвідні електроди фіксувалися у склянних або пластикових спеціально
пристосованих піпетках за допомогою жельованого розчину агару. Такі електроди
опускалися у нормальний розчин Кребса та ізольований гіперкалієвий розчин, що
забезпечувало можливість зняття потенціалу подібно розміщенню електродів по
різні боки мембрани (рис.1). Робочі розчини насичували газовою сумішею 95% О2 і
5% О2, рh 7,4. Автоматичний термостат дозволяв підтримувати температуру розчину
в камері 37 ± 0,5 оС.
Спонтанна активність ізольованих смужок сечоводу людини мала низьку частоту, а
тому скорочення викликалися електричним струмом і оцінювалась амплітуда
скорочень і величина потенціалів дії. Електричну стимуляцію здійснювали за
допомогою двох платинових електродів, розміщених паралельно препарату сечоводу,
імпульсні струми в 200 мА тривалістю 6 мс з інтервалом 200с.
Одержані таким чи
- Київ+380960830922