РОЗДІЛ 2
Атрибуція історичних портретів
Атрибуція історичних портретів ХVІІ–ХVІІІ ст. – актуальне питання для
історичної іконографії. «Темні плями» в цій науці мають бути досліджені завдяки
розробленим методикам з урахуванням нових передових технологій. Це дозволить
зробити певний крок у вивченні історичних портретів.
Історичні портрети XVII–XVIIІ ст. є цікавим джерелом для дослідників історії та
мистецтва. Портрети козацької старшини, польської шляхти, представників
російського уряду, міщан, церковних діячів, ватажків народно-визвольного руху –
цінні джерела для наукових досліджень. Досить значна кількість портретів
XVI–XVIIІ ст., на жаль, ще очікують своєї атрибуції, тобто – встановлення самої
особи портретованого, авторства полотна та датування –визначення часу
написання. Іноді дослідник витрачає багато часу для визначення кожної із
складових атрибуції твору. В більшості випадків процес вивчення живописного
полотна вимагає комплексного і послідовного аналізу всіх супровідних даних, як
і встановлення тих “дрібниць”, без яких біографія портрета залишається
неповною.
Історичний портретний жанр в українському мистецтві породжений новою добою – на
рубежі XVI–XVII століть. Спочатку ознаки історизму в мистецтві були дуже
слабкими, тому що твори писалися на замовлення. Та згодом, незалежно від волі
замовника, у цей жанр проникли реалістичні віяння.
Щоб не потрапити в пастку народного примітиву, слід звертатися до наявних
історичних джерел, методик їх дослідження. Саме з історичних джерел дізнаємося
про вік портретованого, достовірний «опис» його зовнішності, риси характеру,
манеру поведінки. Професійний рівень українських живописців вже з XVII ст. був
на такому високому щаблі, що міг передати усі ці характерні особливості
зовнішності та внутрішнього світу особи.
Коли виникає необхідність застосування методів джерелознавства в нових
міждисциплінарних комплексах (нової історичної дисципліни, іконографії) виникає
питання, якою мірою розроблені раніше методи застосовані в нових дослідних
ситуаціях, чи розповсюджені вони на новий об’єкт вивчення. Застосування
загальних критеріїв, раніше розроблених методів дослідження з використанням та
розробленням нових, до цього не вивчених питань, дозволяє краще осягнути
поставлене питання. Використання попереднього досвіду дозволяє творчо
збагачувати методи дослідження у взаємодії з практикою дослідження. Вивчення
функціонального призначення портретного живопису стане стимулом подальшого
розвитку теорії та методики іконографії. Безперечно, що інтеграція дисциплін,
формування нових міждисциплінарних комплексів та шляхів (напрямків) дослідження
збагачує теорію та методику роботи з джерелами.
Ще в ХІХ ст. вчений, медик за освітою, Паскуале Морелі започаткував вивчення
зображальних форм. Він визначав хворобу майстра і тим самим ідентифікував
живописні твори за аналогіями [152, с. 6]. Одним з перших методів, який
використовували в ХІХ ст. під час вивчення портретного живопису ХVІІ–ХVІІІ ст.
був порівняльно-історичний. Проводились порівняльні вивчення індивідуального
художнього почерку різних авторів. Педантична систематизація авторських ознак,
докладний опис того, що зображено, привели до виникнення ідеї створення
паспортів на кожен живописний твір.
Аналіз портретів у більшості випадків починається із сприйняття твору в цілому,
далі глядач переходить до оцінки деталей, а потім знову повертається до
загального враження. Дослідження портретного живопису потребує всебічного
аналізу. Для успішної атрибуції важливо вивчити основні риси виконання полотна.
Після цього є можливість встановити авторство або коло послідовників майстра.
Поступово звужуючи це коло, експерту вдається знайти автора картини. Особливо,
якщо йдеться про полотно відомого майстра, немає проблем із встановленням
авторства. Безперечно, не завжди такий шлях дає бажаний результат. Однак,
побачити та визначити подібні зв’язки – значить вже надати безіменному твору
певний статус, пов’язати його з певною системою координат. З кожним новим
відкриттям його шанси на встановлення імені автора будуть зростати.
Перешкодою у вивченні портретного живопису стає непрофесійна атрибуція
попередніх років. Ще на початку діяльності музею, у 1900 р. (а пройшло вже
понад 100 років), його директор М.Ф. Біляшівський зазначав, що велика кількість
художніх творів була зіпсована через невмілу реставрацією [6, с. 125].
Попередні реставрації могли вплинути на зміну фарбового шару і навіть на зміни
в образі портретованого, втрачати написи під час дублювання полотна (портрет І.
Мазапи, рис. Б.1.25). Такі реставраційні впливи призводили до негативних
наслідків та заважали повноцінній атрибуції. Через непрофесійну реставрацію,
під час якої невміло підбиралися фарби, змінювалася якість твору та враження
про портретованого. У такому разі недостатньо візуального вивчення полотна,
тому необхідно залучити й інші методи дослідження: документальний,
просопографічний, порівняльний. Низка портретів очікують техніко-технологічного
дослідження, після чого можна буде поставити крапку в їх атрибуції.
Тому в музейній практиці співробітники іноді змушені звертатися до
переатрибуції, тобто – проведення повторних дослідних робіт стосовно полотна,
часто із застосуванням нових технологій, у тому числі техніко-технологічних,
вивчення раніше закритих архівних фондів, що дає можливість вірно
ідентифікувати полотно, встановити авторство та датування.
Існували деякі перешкоди під час вивчення портретних музейних зібрань
радянського періоду. Ми вже зазначали, що у більшості музейні колекції
історичного портре
- Київ+380960830922