РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ У ПЕРІОД 20-Х РР. ХХ СТ. В ІСТОРИКО-ЕКОНОМІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Створюючи умови класової стратифікації як єдино можливого методологічного інструментарію пізнання, комуністична доктрина жорстко регламентувала спрямування історичних досліджень, корегуючи їх поступальний розвиток у напрямі творення вульгарно-спрощених схем, притаманних даній ідеології. Одним із найменш досліджених питань, що зазнало істотних викривлень у радянській історіографії, виявилося повноцінне відображення різних аспектів матеріального добробуту робітництва 20-х рр. ХХ ст., адже ця проблематика формувалася на основі традиційних уявленнях про суспільний поступ відповідно до ідейних постулатів побудови "світлого майбутнього".
Індустріальна гонка призводила до обмеження життєвого рівня населення. Економічні труднощі (як зазначалося в радянській історіографії - тимчасові) оголошувалися органами пропаганди неминучими й цілком виправданими, задовольняючи потреби суспільства лише в тих межах, які встановлювалися компартійним керівництвом. Науковий вектор радянської історіографії, як правило, найбільш рельєфно відбиваючи саме поточні соціально-економічні важелі державної політики, полишав на задньому плані пріоритетні для робітничого загалу питання добробуту, які досліджувалися переважно у процесі трансформації в загальнополітичний контекст з метою додання їм більшої привабливості. Концепція комуністичного будівництва, що лежала в її основі, передбачала безперервність зростання суспільних благ і беззастережність поліпшення умов життя трудящих. У даному зв'язку об'єктивно існуючий комплекс побутових проблем пов'язувався з "пережитками старого", "порушенням принципів соціалізму" і "підступами капіталізму" тощо.
Слід відзначити, що у теоретичному осмисленні матеріального становища робітничого населення за останні сто років відбулися істотні зміни, тому в еволюції проблеми умовно можна виділяти такі стадії:
> концепція прожиткового мінімуму була запозичена з "буржуазної" епохи і діяла до кінця 20-х рр. ХХ ст. Вона вимірювалася доходом, необхідним для задоволення мінімуму життєво важливих потреб робітничого населення та розглядалася з позицій індивідуального спрямування;
> концепція стандарту життя - початок 30-х - кінець 80-х рр. ХХ ст. - залежала від критеріїв оцінки ефективності соціально-економічної політики держави (аспект соціальної ситуації) та визначалася єдиними показниками, властивими для радянського способу життя. Відтепер у життєвий мінімум включалися як фізичні, так і соціальні потреби. Офіційно вважалося, що забезпечення "розумних" потреб основної маси населення при соціалізмі вже досягнуто. У радянській історіографії тривалий час побутувала категорія "добробут народу", що вже у своїй інтерпретації передбачала позитивну характеристику "стандартного" способу життя населення. Однак планку такого стандарту для задоволення мінімальних потреб життя задавали не фізіологічні норми, а абстрактні еталони, що склалися в результаті радянського способу життя, зорієнтованого на формування зрівняльної системи без перекосів у той чи інший бік;
> концепція акумульованого життєвого рівня - від початку 1990-х рр. до сучасності. Вона з'явилась у результаті розвитку й поглиблення підходів до формування життєвих запитів різних категорій населення, зокрема трудящих.
Слід зазначити, що дослідження показників життя робітників на різних стадіях історичного розвитку мали відмінний ступінь охоплення. Зокрема, якщо на початку 20-х рр. ХХ ст. притаманним було окреслення дослідження відносно окремих соціальних груп та домашніх господарств (домогосподарств) із різною величиною доходу, то за радянських часів поширення набуло охоплення всього населення, оскільки ідеологічне спрямування орієнтувало їх на усуспільнення та формування єдиної радянської громадськості.
Таким чином, матеріальний добробут у працях вітчизняних соціологів, економістів та істориків тривалий час вимірювався по-різному: як рівень подушного доходу, як самооцінка матеріального становища, як певний набір споживчого кошика, а також через спеціальний індекс матеріального статку як ступінь задоволення раціональних відносно однакових потреб. Проте питання індикаторів рівня матеріального добробуту все ще залишається відкритим.
Показники матеріального становища, такі як прожитковий мінімум, бюджет вартості життя, рівень бідності тощо у країні регулярно вивчався вітчизняними дослідниками до кінця 1920-х рр., але в 1930-х рр. дослідження були припинені як недоцільні [763; 896; 989]. Вони поновилися тільки у другій половині 50-х рр.
ХХ ст., однак їх результати практично не публікувалися, а за основу були взяті показники кінця 1920-х - початку 1930-х рр., що ускладнювало об'єктивне висвітлення цілісної картини.
Лише в кінці 80-х рр. ХХ ст. проблематика соціальної нерівності, стратифікації, розподілу національного багатства, рівня та способу життя населення, депривації, життєвих потреб, соціалізації низових прошарків суспільства тощо набула актуальності та нового звучання. Відкрите визнання низького рівня життя як найбільшої соціальної проблеми СРСР відбулося в кінці 1980-х - на початку
1990-х рр., коли гостро постало питання про механізм соціального захисту населення від негативних тенденцій перехідного періоду. Таким чином, у новітній суспільствознавчій літературі питання матеріального становища широких верств населення в порівнянні із "стабільним" затишшям радянської епохи розгорнулися з новою силою, прослідковуючи нові тенденції дослідження даної проблематики [246; 272; 277; 284; 340; 766; 873].
Складовими частинами системи життєзабезпечення робітничих мас передусім є реальний рівень заробітної плати, забезпечення житлом, розвиток соціального страхування, обсяги виплат інвалідам, стан охорони здоров'я тощо. Таким чином, розглядаючи проблематику матеріально-економічного становища робітників України 20-х рр. ХХ ст., слід звернути увагу на такі основні напрями історіографі