РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРИСТИКА
ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ УКРАЇНИ
1917-1920 рр.
Газетна періодика належить до тих джерел, які набувають особливого розвитку в часи суспільних збуджень, суспільних зрушень. До таких часів належать і роки національно-визвольної революції в Україні. І відповідно до зростання впливу на суспільні відносини зростає значення газет як виду джерел.
Питання про поняття виду джерел є досить складним і знаходить різне висвітлення в спеціальній літературі. Деякі автори зводять головну видову ознаку до певного змісту, що набуває певної форми, або й до наявності певного формуляра, тобто усталеної форми. Інші автори виходячи з того, що джерела різного виду можуть мати схожий зміст, визначальною видовою ознакою вважають внутрішню форму тобто структуру джерела, яка дозволяє специфічну методику його вивчення, спільну або принаймні подібну, для джерела такого виду 1. Звичайно застосуванням певної видової методики не обмежується проникнення в зміст джерела, але вона полегшує його вивчення, визначає загальний підхід до джерела того чи іншого виду.
2.1. Структура періодичної преси як історичного джерела
Під видом джерел доцільно розуміти сукупність джерел, які характеризуються певною подібною структурою, що й дозволяє виробити певну видову методику. До такого особливого виду джерел належить і періодична преса, насамперед газетна періодика.
Висвітлюючи значення преси як джерела у вивченні історичних подій відомі джерелознавці України - М.Я.Варшавчик, А.В.Санцевич, М.Ф.Дмитрієнко, Росії - І.Д.Ковальченко, З.В.Ждановська, М.Н.Чорноморський, О.М.Медушевська та інші по-різному вказують на своєрідність і відмінність її від інших видів джерел. Так, О.М.Медушевська, М.Ф.Дмитрієнко, З.В.Ждановська підкреслюють, що преса є "комплексним" джерелом,"сховищем" інших видів джерел 1.
М.Я.Варшавчик і ряд дослідників дещо по-іншому роз'яснюють, чому періодика є особливим видом історичного джерела. Дійсно, в газетній періодиці друкується матеріал, різноманітний за видами і походженням. Вона служить засобом офіційної інформації, вміщує документи, що належать до інших груп джерел, які вимагають свого підходу і прийомів вивчення. Однак не ці та подібні документи, що зберігаються, як правило, в архівах і просто доходять до читача через газетні публікації, а саме газетна публіцистика, робить газету особливим видом джерела. До газетно-публіцистичних жанрів слід віднести замітки, кореспонденції, репортажі, звіти, інтерв'ю, статті (передові, редакційні, пропагандистські тощо), нариси, фельєтони та деякі інші. Вони розрізняються не лише певними літературно-стилістичними засобами, а й переважанням у них різних шарів інформації 2.
Різноманітність матеріалів преси робить актуальним їх аналіз з точки зору наявності в них неприхованої і латентної (навмисної і ненавмисної) інформації. Перший тип інформації переважає передусім в аналітичних жанрах: замітці, кореспонденції, звіті, які найбільш насичені фактами, котрі не претендують на глибокий аналіз сповіщених явищ. Другий - в синтетичних, у першу чергу - статтях. Фактична інформація, тобто повідомлення про факти, відіграють у статтях підлеглу роль, тобто добираються автором для підтвердження своєї думки. Через це використання фактичного матеріалу статей вимагає особливої обережності, додаткової перевірки, урахування тих мотивів, з яких написана стаття. Як вважає М.Я.Варшавчик, статті викликають інтерес саме наявністю в них латентної інформації - "мотивами і метою публікації, концепцією автора і газети" 3.
Між названими різновидами газетних матеріалів існують інші: інтерв'ю, що по суті є авторською статтею в передачі кореспондента, репортажі і звіти, які можуть візуватися певними відповідальними особами і набувати напівофіційного характеру, нариси і фельєтони (так звані проблемні й адресні присвячені або конкретним, або типовим фактам).
Характеризуючи газетну періодику як особливий вид джерела, необхідно визначити дві його особливості. По-перше, газетну публіцистику слід віднести до так званих оповідних джерел. Мова йде про одну з найдавніших класифікацій, яка здобула поширення в спеціальній літературі. Джерела поділяються на "історичні рештки" та "історичні традиції". Ці два класи джерел отримали також назву документальних (враховуючи саме особливості джерел нової епохи) та оповідних джерел.
Документальні джерела "джерела-рештки" - це джерела, які при своєму утворенні начебто самі "брали участь" у перебігу історичних подій і залишились істориками як елементи, залишки цих подій. Оповідні джерела ("історична традиція") створювались на основі вражень від подій у авторів джерел і впливати на події уже безпосередньо не могли. Цей поділ має сенс у тому, що джерела-рештки (для сучасних часів - переважно документальні джерела) більш безпосередньо відбивають події, на них менше позначається суб'єктивістський погляд автора. Ось чому одним із принципів використання джерел є надання переваги у зіставленні (якщо є така можливість) документальним джерелам над джерелами оповідними.
Щоправда, як підкреслюється в літературі, межа між документальними і оповідними джерелами буває рухома, і справа тут не лише в тому, що документальні джерела також несуть на собі відбиток суб'єктивного бачення авторами подій, а в тому, що оповідні джерела самі можуть відігравати соціальну функцію, "брати участь у подіях", впливати на них. Так, вихід у світ такого типового оповідного джерела, як мемуари, може стати визначною подією в ідейному і політичному житті суспільства. Так само газетна публікація може викликати істотну рефлексію в суспільстві, спричинити до тих чи інших політичних, соціальних наслідків. Проте в цілому оповідні джерела становлять особливий клас джерел і до цих джерел належить і газетна публіцистика, яку слід використовувати в сукупності з іншими джерелами.
По-друге, останнім часом в літературі все більшого поширення набуває виділення в окремий клас так званих масових джерел і вироблення спеціаль