змістом виділяють три типи інформації: когнітивна, пов'язана з фактичним значенням висловлювань; індексальна, що повідомляє про психологічний склад комунікатора, його особистість, якості характеру, нахили, емоційний стан і тим самим дає можливість визначити його ставлення до себе та інших; регулятивна, необхідна для початку, продовження і закінчення спілкування. Розрізняють вербальну (що використовує мову як знакову систему) та невербальну комунікацію (де використовуються різні немовні знакові системи) [, с. ].
Зазначимо, що емоції виконують регулятивну функцію, включаючись в комунікативний аспект спілкування, зокрема вони є процесом, який організує вербальні дії [, с. -]. Емоційна регуляція мовленнєвої поведінки полягає у довільному та недовільному "забарвленні" актів вербальної поведінки та вибіркової спрямованості на різні об'єкти дійсності [].
Важливе значення в структурі діяльнісно-поведінкового компонента займає невербальна комунікація (міміка, погляди, жести, тональність голосу, його модуляції, голосність і т. д.). Адже комплекс виразних рухів багато може сказати про психічний стан і настрій партнера. Так, Н. Бутенко зазначає, що міміка - це рух м'язів обличчя, що відбиває внутрішньо-емоційний стан, здатний дати щиру інформацію про те, що переживає людина. Чоло, брови, очі, ніс, підборіддя виражають основні людські емоції: страждання, гнів, радість, подив, страх, образу, щастя, цікавість, сум [,
с. ].
Контроль за виразом обличчя дозволяє підсилювати, стримувати, нейтралізувати, ховати пережиті емоції, але при цьому особливу увагу варто звертати на їх злагодженість. Поки міміка узгоджується зі словесними висловлюваннями, ми зазвичай не сприймаємо її окремо. Як тільки узгодженість стає не достатньо сильною, це відразу стає помітним навіть неосвіченій людині [, с. -].
Невід'ємною складовою діяльнісно-поведінкового компонента є уміння створювати сприятливий емоційний клімат, що розуміється як активна взаємодія між людьми двосторонніх відносин, у яких кожен із учасників відчуває себе предметом зацікавленості, симпатії та сам відкритий для оточуючих, співзвучний пережитим разом емоціям [, с. ]. Важливого значення при цьому надається здатності попереджати та розв'язувати конфліктні ситуації, що мають місце у житті будь-якої людини, колективу: не винятком є студентське життя. Конфлікти, спричинені об'єктивними підставами і суб'єктивними обставинами, які пояснюються тим, що молоді люди ще не в змозі стримувати надмірне збудження. На жаль, афективні прояви в студентів трапляються і в процесі їх взаємин із викладачами. Особливо це спостерігається тоді, коли між ними встановився так званий "емоційний бар'єр" (В. Поплужний).
Маючи великий енергетичний потенціал, конфлікт відіграє значну роль в емоційному житті людини. Так, до негативних (деструктивних) його функцій належать такі, що в сфері міжособистісних та внутрішньогрупових конфліктів призводять до порушення системи комунікацій, послаблення групової єдності, безрезультатного витрачання енергії та ресурсів, виникнення ворожості, насилля та жорстокості, почуття невдоволення та негативного емоційного стану його учасників. Міжгрупові конфлікти ставлять під загрозу стабільність певного соціального об'єднання, сприяють виникненню кризових ситуацій [].
Аналіз лише негативних функцій не вичерпує сутності конфлікту. Позитивне значення міжособистісних і внутрішньогрупових конфліктів виявляється в тому, що вони часто виконують функції так званого запобіжного клапана, допомагаючи звільненню від негативних емоцій і сприяючи конструктивним діям. Міжгрупові конфлікти спонукають до пошуку нових способів взаємодії між людьми, виконання спільної діяльності [].
У процесі управління конфліктними ситуаціями потрібно дуже уважно ставитися до використання маніпулятивних засобів. Так, негативне для людства деструктивне маніпулювання як комунікативний засіб впливу, спрямований на досягнення своїх цілей на шкоду іншій конфліктуючій особі, підсилює агресію суб'єкта, результатом якого виступає деструктивний розвиток. Конструктивне ж - на досягнення спільної мети без збитків для інтересів інших людей [, с. ]. Таке маніпулювання, як мистецтво вирішення конфлікту, може досягти рівня майстерності його управління.
Емоційним "каталізатором" різноманітного прояву людських переживань і центральним механізмом діяльнісно-поведінкового компонента виступає, на нашу думку, емпатія - здатність емоційно відгукуватися на переживання інших,
розділяти з ними інтереси, турботи, прикрощі й радощі шляхом емоційної ідентифікації у формі співпереживання. За думкою
Г. Бреслава, процес емпатичного включення передбачає співпереживання як ситуативну реакцію; співчуття як тривале переживання; співучасть як просоціальну дію на основі співпереживання та співчуття [, с. ].
Емоційна природа емпатії виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини не стільки "продумується", скільки "відчувається". Але без неї навряд чи можливе взаєморозуміння й адекватний процес соціалізації суб'єкта. Розвинена емпатія - це один із ключових факторів збалансованості міжособистісних стосунків.
Сформованість діяльнісно-поведінкового компонента проявляється в емоційній ідентифікації, яка трактується як другодомінантність, що відображає емоційну спрямованість поведінки на сприйняття значущості іншої людини. У другодомінантності виражається орієнтованість індивіда не лише на співробітництво з іншим, а й на різні грані сприйняття іншого як суверенної особистості, що породжує взаєморозуміння та довіру [].
Період юності - це період значних емоційних, інтелектуальних, моральних і вольових змін, які зумовлюються багатьма новоутвореннями у сфері індивідуальної свідомості особистості. Змінюється форма вираження емоційних станів, знижується зовнішня експресія, багатшим стає внутрішнє емоційне життя. Характерними рисами в цей період виступають такі якості, як: наполегливість, спрямованість, рішучість, самостійність, ініціатива, уміння володіти собою. Хоча разом із цим дослідники відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки в - років розвинута не в повній мірі. Нерідко простежується немотивований ризик, невміння передбачати наслідки своїх учинків, в основі яких можуть бути не завжди гідні мотиви. Так, В. Лісовський стверджує, що - років - це період безкорисливих жертв і повної самовідданості, але і нерідко негативних проявів [, с. ]. Крім того, зміна соціального середовища (сім'я, школа), відсутність постійного контролю та недостатня розвиненість самоконтролю може привести до асоціальної поведінки студента, протидією якої може стати належний рівень саморегулювального компонента емоційної культури, що передбачає контроль, управління та оцінку власного емоційного стану та емоційних реакцій на зовнішні та внутрішні подразники.
Одним із важливих показників сформованості означеного компоненту є уміння адекватно виражати й передавати свої емоції, настрої та почуття, що, за словами Я. Рейковського, виявляється в організації й спрямованості зовнішніх дій, поведінкових реакцій та діяльності внутрішніх органів і пов'язане з характерними властивостями емоцій - їхнім змістом, знаком та інтенсивністю [, с. ]. Таким чином, емоція справляє організуючий вплив на процеси регуляції, викликаючи виразні рухи, а також емоційні дії та відношення; чинить вибірковий вплив, сприяючи їх виникненню або ускладненню; справляє тонізуючий вплив на усі психічні процеси, змінюючи умови їхнього перебігу.
Вагомого значення в структурі саморегулювального компоненту займає уміння керувати своїм емоційним станом. Особлива увага при цьому приділяється емоційним стресам, афективним спалахам та фрустраційним проявам. Спектр їх виникнення дуже великий. Це несприятливі соціальні умови, травмуючий емоційний, больовий впливи; ситуація підвищеної моральної або матеріальної відповідальності; перевантаження, невагомість, сенсорна ізоляція тощо. Такі ситуації супроводжуються негативними суб'єктивними переживаннями страху, гніву, відчаю, хвилювання, пригніченості, які прийнято розглядати як один із виразних індикаторів емоційного стресу.
Негативні емоційні стани - постійне явище в психічному житті студентів, оскільки вони часто потрапляють у ситуації дефіциту інформації (наприклад, під час екзамену чи заліку), невистачанні часу (при підготовці до семінару, практичного заняття та ін.). Так, В. Поплужний зазначає, що студент збудливого типу в стресових ситуаціях виявляє такі реакції, як: роздратованість, багатослів'я, надмірну рухову активність, нестійкість уваги. Студент, який належить до гальмового типу, навпаки, в стані стресу відрізняється скованістю, незграбністю та повільністю рухів []. Особливого значення такі емоційні прояви набувають у першокурсників, адже перехід від шкільної до університетської системи навчання вимагає від них високих адаптаційних умінь. На думку А. Дегтерева та Б. Іоганзена, трагедія багатьох студентів полягає в тому, що вони не можуть швидко адаптуватися до нових умов навчально-виховного процесу і з першого курсу взяти потрібний темп у своїй роботі, що веде до виникнення стресів [].
Своєрідним емоційним станом, що домінує серед сучасної молоді, є фрустрація, що виражається в характерних особливостях переживань та емоційній поведінці особистості. Вона спричинюється об'єктивно непереборюваними труднощами, що виникають на шляху досягнення мети або розв'язання певного завдання. Особливість прояву зазначеного стану полягає в тому, що людина проявляє бездіяльність, апатичність, утрачаючи при цьому впевненість у своїх силах. Як свідчать теоретичні дослідження І. Беха, І. Зязюна, Н. Крилової, О. Сухомлинської духовний вакуум та пасивне споживання суспільних благ сучасною молоддю стає ознакою її життя. Апатія дедалі більше виявляється їхнім звичайним психічним станом. А це вже - ознака внутрішньої пустоти. Такий стан виховання молодого покоління зумовлений реаліями сьогодення, для якого характерна гостра нестабільність та суперечливість.
Процес саморегуляції представляє собою перехід від управління до регулювання своїми переживаннями, перехід від ідеї до її втілення в життя. Це вміння заздалегідь програвати можливі максимальні невдачі, виключати несподівані ситуації, здійснювати перехід від негативного до позитивного, використовуючи при цьому механізми навіювання та переконання, підтримуючи у собі стриманість і терпіння. При цьому необхідно зазначити, що такий "принцип емоційної рівноваги" (Є. Головаха) важливий не тільки для того, щоб указати на точну пропорцію позитивних та негативних переживань, а для розуміння людиною того, що стійка емоційна рівновага як показник розумного управління емоціями не може бути досягнута шляхом ситуативного контролю за переживаннями [, с. ]. Саме тому, вагомого значення у формуванні саморегулювального компоненту емоційної культури набуває емоційна стійкість особистості, яка трактується як здатність зберігати певну спрямованість своїх дій, яка включає адекватне функціонування та контроль над вираженням емоцій (Л. Рейковський).
Ми поділяємо думку вчених про те, що емоційно стійка особистість - це носій не просто певної суми окремих складових процесу саморегуляції, а їх організації, коли емоційні переживання стають продуманими, передбачувальними, а інтелектуальні процеси, які функціонують у цьому контексті, набувають характер емоційного мислення (Л. Аболін,
Ф. Трофімов, С. Рубінштейн та інші).
Поведінка не може бути саморегулювальною без самооцінки, тобто оцінки індивідом тих дій, які він виконує, і тих його якостей, які в цих діях проявляються. У психології самооцінка трактується як ставлення людини до своїх здібностей, можливостей, особистісних якостей, а також до їх зовнішнього прояву [, с. ]. Вона може бути правильною (адекватною), коли думка людини співпадає з тим, що відбувається в дійсності, та неправильною (неадекватною), коли думка людини про себе істотно не співпадає з тим, якою її вважають інші.
Додамо, що оцінка своєї поведінки відбувається не лише на афективній основі, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Такий аналіз власних емоційних станів спричинює зміну її змісту від зловтіхи до жалості, від заздрості до поблажливості. Тому досить вагоме значення в структурі емоційної культури займає рефлексивний компонент, який включає: здатність до внутрішньої самооцінки та самоаналізу особистісних переживань, настроїв; здатність до адекватної оцінки та аналізу переживань інших; здатність до адекватної оцінки емоційної ситуації.
Сучасна зарубіжна філософська література
- Київ+380960830922