Ви є тут

Корпоративне управління виробництвом в умовах постприватизаційних відносин

Автор: 
Палига Євген Миколайович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0502U000152
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЗАСАДНИЧІ ОСНОВИ СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
2.1. Організація процесів корпоратизації державної власності
Однією з базових засадничих умов реалізації методології і методів корпоративного управління промисловим виробництвом в умовах постадміністративної системи економічних відносин є всебічно виважена організація процесів роздержавлення власності, її приватизація і корпоратизація.
Приватизація і корпоратизація державної власності передбачає вирішення двох проблем:
по-перше, усунення перешкод на шляху до ринкової економіки;
по-друге, створення нової системи, що ґрунтується на законі та приватній власності.
Вирішення першої проблеми полягає у формуванні правових інституцій ринкової економіки, побудованих на приватній власності, наявності прав і обов'язків, покликаних відродити власника майна в країні, що, відповідно, дає змогу оптимально використати це майно.
За умов ринкової економіки володіти власністю можна, як уже зазначено, багатьма способами:
- особиста власність - найпростіший випадок приватної власності;
- права власності належать групі власників, коли ділові партнери пов'язані з володінням підприємством;
- акціонерне товариство, в якому право власності розподілене між акціонерами, кожний з яких володіє часткою загальної власності;
- корпорація, що є різновидом акціонерного товариства і може мати тисячі індивідуальних акціонерів.
Проте всі ці форми володіння є приватними і їхнє створення в країнах, які переходять до ринкової економіки, - обов'язкова умова організації виробництва.
Для характеристики процесів реформування відносин власності в економічній літературі застосовують поняття роздержавлення і приватизація. Зазначимо, що у капіталістичних країнах приватизацію трактують як спосіб впливу на економічні процеси і як засіб досягнення економічної свободи. І якщо в першому випадку приватизація стосується різних аспектів загальної політики регулювання економіки (стосовно як державного, так і недержавного її сектора), то в другому означає повну або часткову передачу приватній особі (фізичній або юридичній) права власності на майно державного підприємства [34].
З метою досягнення економічної свободи приватизація передбачає вжиття комплексу різноманітних заходів щодо зменшення масштабів втручання держави у діяльність господарських суб'єктів та посилення ролі приватного сектора у володінні майном. У цьому розумінні приватизація означає процес становлення приватних підприємств, що перебувають у змішаній власності.
Поряд з цим трактуванням у зарубіжній і вітчизняній економічній літературі трапляються й такі міркування стосовно приватизації:
- повний чи частковий перехід державної власності до приватних осіб шляхом відкритого чи закритого продажу акцій, нові приватні капітальні вкладення в державні підприємства;
- продаж державних активів головно на аукціонах;
- розукрупнення господарських суб'єктів або створення холдингових компаній з дочірніми підприємствами;
- викуп державного майна працівниками підприємств або їхніми менеджерами (в тому числі на виплат або з використанням кредиту).
Крім того, окремі автори сприймають приватизацію не тільки як передачу приватним особам майна, але й як отримання контролю над державними підприємствами та їхніми активами. В цьому випадку до зазначених вище методів приватизації додають оренду та підряд, а також передачу державних підприємств для управління приватним менеджерам.
Отже, приватизацію розглядають у таких аспектах:
по-перше, вона передбачає широке коло заходів щодо зменшення державного впливу (в тому числі й окремі аспекти функції права власності);
по-друге, у вузькому розумінні, як передачу лише права власності на окремі об'єкти.
У першому випадку трактування поняття приватизація збігається з поняттям роздержавлення, а в другому - вони окреслюють специфічні заходи, взаємно доповнюючи один одного: у разі приватизації державне майно продають різним особам (за конкурсом, на аукціоні, безпосереднім викупом або після оренди, продажем акцій тощо), а у випадку роздержавлення відбувається комерціалізація, корпоратизація, здавання майна в оренду.
Корпоратизація державних підприємств передбачає зміну організаційно-правової форми господарювання внаслідок перетворення державного підприємства в акціонерне товариство. Її треба трактувати, з одного боку, як пристосування підприємства до умов функціонування згідно з Законом України "Про господарські товариства" та чітким розмежуванням державних фінансів і фінансів підприємства, а з іншого, як підготовку до приватизації.
Комерціалізація - це усунення прямого державного впливу на комерційні аспекти діяльності підприємств, тобто наближення умов функціонування державних підприємств до приватних. Найбільшого поширення цей аспект роздержавлення набув у таких сферах діяльності, як торгівля, громадське харчування.
Орендні відносини є заходом реалізації права власності, що відбувається шляхом надання орендарю, як суб'єкту реалізації, відносин власності, прав користування, володіння та часткового розпоряджання орендованим майном. У випадку оренди підприємство набуває економічної самостійності, тобто виходить з безпосереднього підпорядкування державного органу. Крім того, у надрах державної власності у разі функціонування орендного колективу створюється колективна власність, якою є прибуток, вироблена продукція, обігові кошти, амортизаційні відрахування на власні основні фонди тощо.
Отже, під час перетворення орендного підприємства приватизації підлягає лише частка майна, що у разі оцінки вартості майна визначена як державна, а саму оренду треба розглядати як перехідну форму до приватизації, крім випадків, коли державне майно не підлягає приватизації.
Зазначимо, що для формування ринкових відносин потрібно вживати весь комплекс заходів, серед яких як роздержавлення, так і приватизація повинні посісти своє місце. Якщо об'єктами приватизації