розділ 2 "Розвиток вищої освіти у роки довоєнних п'ятирічок (1928-1941)" тощо. Неупереджений логіко-системний аналіз історичного нарису "Вища школа Української РСР за 50 років" у двох частинах (1033 с. друкованого тексту) показує, що діяльність вищої школи України розкривалась як "невід'ємна складова частина радянської вищої школи"[53, с. 7].
Особливою заполітизованістю позначена колективна монографія "Розвиток української культури за роки радянської влади" [411]. Автори розкривають складові частини культурного процесу: розвиток народної освіти, науки, літератури й мистецтва, преси, книговидавничої справи, культурно-освітньої роботи серед трудящих висвітлені "в їх сукупності та взаємозв'язку як невід'ємна частина загальноісторичного процесу, "...в період розгорнутого будівництва комунізму". У ній виділено окремі параграфи "Розвиток освіти і науки", "Розквіт освіти і науки (1933-1937); "Освіта і наука - на службі будівництва соціалізму (1921-1939 рр.), "Розвиток народної освіти в період розгорнутого комуністичного будівництва", в яких розкривається стан вищої школи в Україні, але питання становлення й розвитку управління вищою освітою теж були обійдені; даються упереджені оцінки такого характеру: "Тимчасовий буржуазний уряд і націоналістична Центральна рада по суті продовжувала політику самодержавства в освітній справі"; "...так зване Генеральне секретаріатство освіти, створене в складі Центральної ради, тільки видавало циркуляри про "українізацію шкіл", про "розвій рідної мови", а на ділі нічого не робило для того, щоб діти трудящих мали свої культурно-освітні заклади..." [411].
Окремі питання історії державного будівництва й місцевих органів державної влади УРСР знайшли відображення в працях "Місцеві органи державної влади УРСР в 1917-1920 рр." Б.М. Бабія (1956 р.), "Ревкоми України в 1918-1920 рр." Л.Л. Потарикіної (1957 р.), у колективній праці під редакцією В.М. Корецького "Історія держави і права Української РСР (1917-1960)" (1961 р.), в "Основних етапах розвитку Української держави і права за 50 років" (1967 р.), хоч автори згаданих праць не ставили перед собою завдання спеціального дослідження проблем управління вищою освітою.
Заслуговують на увагу виступи керівників державних органів управління освітою - міністрів О. Маринича [283], М.В. Фоменка [487], П.М. Таланчука [463], М.М. Згуровського [156-163], В.Г. Кременя [218-219]. Так, у 1976 р. міністр освіти О. Мариніч, підсумовуючи здобутки народної освіти України в дев'ятій п'ятирічці, зазначав, що недоліки в навчально-виховному процесі шкіл, середніх і вищих навчальних закладів значною мірою зумовлені тим, "що не всі освітянські управлінські ланки перебудували стиль і методи роботи відповідно до нових позитивних змін у масштабах і змісті освіти" [283]. Аналізуючи роботу республіки з питань удосконалення внутрішнього контролю й керівництва, міністр не дає оцінки роботі самого міністерства, його управлінь і відділів, а закликає поліпшити стиль керівництва відділів народної освіти, навчально-виховними закладами освіти. "Основна увага, - пише О. Мариніч, - має бути приділена пошукам найефективніших форм і методів управління, науковому аналізові, прогнозуванню і плануванню роботи, виявленню і реалізації наявних резервів і невикористаних можливостей" [283].
У виступі на п'ятому з'їзді вчителів України (1987 р.) міністр освіти М.В. Фоменко дає критичну оцінку діяльності всіх ланок управління освітою. Він аналізує роботу міністерства, місцевих органів самоуправління освітою і робить висновок, що для них "... ще залишається характерними невміла робота з кадрами, некомпетентність, захоплення нарадами і паперами." Він зазначає, що перед Міністерством освіти УРСР стоїть завдання, починаючи з себе, подолати формально-бюрократичний стиль керівництва на всіх рівнях.
1990 рік увійшов в історію України як перехідний - від так званого "розвинутого соціалізму" до побудови незалежної держави з новою економічною та політичною структурою. Незважаючи на те, що в новітній українській історіографії бракує робіт, в яких безпосередньо розглядалася б проблема управління вищою освітою в досліджуваний період, усе ж системний аналіз матеріалів наради працівників вищих навчальних закладів України, виданих головним видавництвом об'єднання "Вища школа" у 1980 р., показує, що у виступах члена Політбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартії України В.В. Щербицького, міністра вищої і середньої спеціальної освіти України Г.Г. Єфименка, а також у 75 виступах міністрів, ректорів, секретарів парткомів, працівників міністерств питання поліпшення управління вищої школою в республіці не порушувались.
Із початку 90-х років, коли відбувся закономірний розрив із старою методологією і виявилися якісно нові погляди дослідників на історію державотворення, присвячені аналізу широкого спектра економічного, суспільно-політичного й духовного життя українського народу.
Загальні питання теорії та історії державного будівництва і місцевих органів державної влади висвітлювали в працях В.Ф. Верстюк [47-50], Б.О. Кравченко [213], С.В. Крисюк [223], В.І. Луговий [253-267], Н.Р. Нижник [315-319], В.К. Майборода [271-278], В.А. Ребкало [73], В.А. Скуратівський [441]; питання управління освітою і систем управління - Г.А. Дмитренко [116; 117], О.Ю. Оболенський [323]; формування ринку освітніх послуг - К.В. Корсак [209], Г.В. Щокін [572]; реформування вищої освіти - А.М. Алексюк [6; 7], В.Ю. Биков [25], В.Д. Руденко [25], А.М. Лігоцький [246-248], А.Д. Ятченко [354], М.І. Шкіль [518]; підготовки керівних кадрів - В.І. Луговий [265; 267], В.П. Погребняк [354], В.М. Яцуба [267]; психології управління освітою - Н.Л. Коломенський [196], Л.М. Карамушка [183-184].
Автори згаданих праць на основі критичного аналізу радянського минулого відтворюють реальну картину соціально-економічного, політичного й духовного життя суспільства.
Так, В.Ф. Верстюк, Т.С. Осташко в біографічному довіднику подають стислу характеристику діяльності Української Центральної Ради
- Київ+380960830922