РОЗДІЛ 2
ПОЄДНАННЯ ДЕРЖАВНИХ І РИНКОВИХ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА
2.1. Реформування системи державного
розподілу виробничих ресурсів
Аналізуючи зміст процесу трансформації адміністративно-командної системи
управління ресурсами аграрного сектора економіки, який розпочався з 90-х років,
не можна залишити поза увагою теоретичну дискусію щодо сутності та економічної
характеристики останнього десятиріччя. Розбіжності в поглядах стосуються
обраної моделі розвитку суспільства і відповідності макроекономічних
результатів тим цілям, які передбачались в урядових програмах та визначались
об’єктивними закономірностями прогресу. Адекватна відповідь на ці та інші
суміжні питання, на нашу думку, дає ключ до розуміння сутності
централізовано-планової економічної системи і формує більш об’єктивне уявлення
про зміни в ОЕМ державного регулювання сільського господарства.
Ряд учених вважає, що характеристика сучасного періоду як переходу від
адміністративно-командної до ринкової економіки запозичена з управлінської
науки і без критичного аналізу перенесена в економічну теорію, а тому є досить
поверховою й однобічною. Оскільки в колишньому СРСР була реалізована не суто
адміністративна, а змішана економіка, то основний зміст перехідного процесу
визначається як трансформація від змішаної економіки одного типу, яка
функціонувала на директивно-плановій основі, до змішаної економіки іншого типу,
що має функціонувати на ринкових засадах [61].
Інші дослідники, звертаючи увагу на сутність перехідного періоду та аналізуючи
реальний стан національної економіки і тенденції глобального розвитку,
висловлюють міркування, які є несумісними з наведеними. Найбільш узагальнюючою
їх тезою є заперечення перехідного періоду як такого через відсутність у
структурі економіки його критеріїв. Зокрема, боротьби протилежних начал між
економічними відносинами, які започатковуються на вимогу переважно ринкового
механізму саморегу-лювання та складових адміністративно-командної економіки, що
реформується. На підтвердження цього наводяться такі особливості сучасних
аграрних відносин: по-перше, не тільки не зникають, а виявляють тенденцію до
поширення елементи натурального господарства; по-друге, збільшується частка
нетоварного сектора у валовому виробництві сільськогосподарської продукції;
по-третє, залишається значною позаекономічна залежність виробників аграрної
продукції; по-четверте, загрозливих масштабів набула проблема бідності селян;
по-п’яте, самозайнятість в особистих господарствах є основним джерелом доходів
для більшості осіб працездатного віку. Ці та подібні явища дають нібито
підстави прихильникам зазначеної точки зору стверджувати, що економіка України
рухається не до ринку і товарного виробництва, а у протилежному напрямку [62].
До інших висновків у процесі аналізу сучасного стану перехідної економіки
дійшов П.Єщенко, який, зокрема, стверджує, що в Україні уже сформований
квазіринок з властивими йому диспропорцією між фінансовою і виробничою сферами,
натуралізацією відносин між суб’єктами господарської діяльності,
нееквівалентним обміном, відсутністю реальної інформації про ринок та його
учасників, неадекватною реакцією господарства на ринкові сигнали, засиллям
тіньової економіки та іншими рисами. Тому, на думку вченого, відсутні ознаки
ринкової економіки, отже використовувати в Україні теорію, що характеризує
закони функціонування ринкової економічної системи, абсурдно [63].
Проте більшість економістів сприймають як незаперечний факт наявність
перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової економіки
змішаного типу, або від соціалістичного способу виробництва до
капіталістичного, від тоталітаризму до демократії. При цьому визнається, що
зміни в економічних відносинах у процесі трансформації поступово, з великими
втратами, але наближають державу до обраної моделі – соціально орієнтованої й
ефективно регульованої ринкової економіки. Відзначаючи накопичення критичної
маси ринкових перетворень як результат трансформаційних зрушень за останнє
десятиріччя, вказується також на неузгодженість в часі адекватних зрушень в
інших сферах життєдіяльності суспільства, тобто на відсутність синхронності та
комплексності реформ.
Висловлюються й інші думки щодо оцінки сучасного стану розвитку економіки,
характерних ознак реалізованої на практиці трансформаційної моделі економічного
устрою суспільства та завдань і важелів, спрямованих на її корекцію. Незважаючи
на суттєві розбіжності у підходах щодо визначення основних рис перехідного
періоду та перспектив розвитку економічної системи, на наш погляд, можливе їх
зближення. Це твердження обумовлене самою природою загострення суперечностей
багатьох складових економіки перехідного періоду, які є не лише поштовхом до
активізації економічних дискусій, а й знаходять відображення в пошуках шляхів
їх розв’язання засобами економічній теорії. Разом з тим рівень полеміки
свідчить про відсутність нового методологічного інструментарію для аналізу
економіки перехідного етапу, незавершеність процесу формування
науково-прагматичної і загальноусвідомленої трансформаційної парадигми
сучасного розвитку, яка б фундаментально була сумісною з ринковою ідеологією,
відповідала національним інтересам і консолідувала усі верстви суспільства.
Загальні риси економіки перехідного періоду, що характеризують специфіку її
суперечностей, широко висвітлені в науковій літературі. Зокрема, В.Нестеренко і
С.Гасанов виділяють нестабільність умов господарювання, деформованість
економічної структури, невизначеність рушійних сил розвит
- Київ+380960830922