РОЗДІЛ 2
Дослідження розвитку стратегічного управління
підприємством в умовах трансформаційної економіки
2.1. Методологія дослідження розвитку стратегічного управління в підприємствах
Розвиток ринкових відносин в Україні обумовив економічну свободу підприємствам
та посилення динамізму їх зовнішнього середовища. Економічна свобода виявила як
нові проблеми, так і надала переваги для підприємств. А посилення
нестабільності зовнішнього середовища підприємств лише загострило проблему
своєчасної їх адаптації до зовнішніх змін, що зумовило критичне становище
багатьох підприємств. Нині трансформаційні процеси (приватизація,
корпоратизація, реструктуризація, диверсифікація, розвиток конкуренції) в
економіці України детермінували зміну філософії бізнесу, поведінки суб’єктів
господарювання, перетворення у системі управління підприємствами, зміну статусу
та форми власності. Динамічні зміни у зовнішньому середовищі вітчизняних
підприємств стимулюють використання нових підходів до управління та
управлінського інструментарію, оскільки ті, що використовуються не забезпечують
успішного функціонування. Реформаторські перетворення зумовили необхідність у
«погляді в майбутнє», тобто у стратегічному мисленні керівництва підприємств.
І, якщо керівники або власники підприємств націлені на довгострокове
функціонування на ринку, то закономірно, щоб система управління підприємства
набула стратегічного характеру. Актуальність стратегічного управління для
підприємства на сучасному етапі підтверджується результатами проведених
зарубіжними фахівцями досліджень. Так, результати дослідження 1000 великих фірм
США, проведеного в 1995 р., довели, що стратегічне управління сприяє досягненню
більш високих результатів діяльності при незначних додаткових витратах, які у
перспективі виправдовуються ефективною діяльністю [307]. У Великобританії понад
70 % обстежених фірм спирається на стратегічний стиль управління [225]. На
необхідності стратегічного управління для успішної діяльності підприємств в
умовах турбулентності зовнішнього середовища наголошують А.А. Томпсон і
А.Дж.Стрікленд, зазначаючи, що без стратегії у менеджера немає продуманого
плану дій, немає єдиної програми досягнення бажаних результатів [230, с. 11].
Для надання повної картини переваг стратегічного управління виділимо найбільш
суттєві:
формування механізму взаємодії підприємства з нестабільним зовнішнім
середовищем;
забезпечення довготривалих конкурентних переваг;
забезпечення адаптивності підприємства в умовах перманентних зовнішніх змін;
визначення дострокових напрямів розвитку підприємства;
забезпечення ефективної внутрішньої координації для успішного виконання місії
та досягнення стратегічних цілей підприємства;
сприяння цілісному, комплексному підходу до підприємства та його оточення;
забезпечення довготривалого життєвого циклу підприємства.
Отже, на основі викладених переваг та практичної значущості стратегічного
підходу можна зазначити, що стратегічне управління забезпечує розв’язання
проблем виживання, успіху та стійкого розвитку підприємства.
Трансформаційні процеси в економіці прискорили зміни в підприємствах та
збільшили їх самостійність і відповідальність за здійснювану діяльність. В
умовах нового економічного простору розвиток стратегічного управління повинен
бути складовою глибоких структурних перетворень в економіці, а впровадження
його концепції на мікрорівні необхідно сприймати як своєрідний індикатор
трансформації економіки на ринкову, що є відповідним стратегічній меті нового
етапу розвитку економіки України.
Деякі вітчизняні підприємства успішно адаптувались до нових умов перехідного
періоду, використовуючи свій потенціал, застосовуючи принципи маркетингу та
розроблюючи стратегію розвитку. Визначення стратегії та формування
стратегічного плану розвитку вже здійснюються на таких відомих великих
підприємствах України як ЗАТ «Оболонь», ВАТ «Славутич», ЗАТ «Хмельницька
кондитерська фабрика», ТОВ «Сандора», ВАТ «Стирол», АТ «Львівська кондитерська
фірма «Світоч» та ін., які були переможцями Українського конкурсу з якості.
Стратегічне управління на рівні підприємств за часів адміністративно-командної
економіки не здійснювалось через відсутність необхідності в ньому. Планова
система підприємства ґрунтувалася на директивних настановах, і підприємства
самостійно визначали лише оптимальні шляхи досягнення встановлених цілей.
Безумовно, плани розвитку підприємства на довгостроковий період складалися, але
при цьому використовувався метод екстраполяції і неухильно дотримувався принцип
директивності. У 80-ті роки у радянську економіку проникали із Заходу ідеї
стратегічного планування [140], при цьому розробка стратегій у галузі
асортиментної політики, управління персоналом та іншими функціональними сферами
здійснювалася на великих підприємствах із залученням наукових організацій і за
підтримки міністерств та відомств. Проте, в умовах планової економіки
стратегічне управління не набуло розвитку ні в теорії, ні на практиці. В умовах
трансформаційної економіки зростає увага науковців до проблеми забезпечення
виживання та безпеки підприємства. Питання щодо ставлення керівників
підприємств до стратегічного управління, застосування елементів системи
стратегічного управління на практиці, причин, які перешкоджають впровадженню
концепції стратегічного управління, в різній трактовці виникали у теоретиків,
які досліджують проблеми становлення стратегічного управління.
Як зазначають науковці, які вивчають проблеми впровадження стратегічного
підходу в управління підприємством, питання розробки стратегії ще не зайняли
належного міс
- Київ+380960830922