РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОВЕДІНКИ З ПОЗИЦІЙ
ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ
2.1. Проблема раціональності людської поведінки в економічній теорії
Економісти, які стоять на традиційних позиціях, як правило, абсолютизують принцип раціональності, ігноруючи інші фактори, що впливають на економічну поведінку. Наприклад, М.Фрідмен, ігноруючи заклики до більш реалістичного аналізу і нехтуючи емпіричною очевидністю того, що природа ділової активності зумовлена значною мірою звичками, традиціями і правилами, висунув такий аргумент: "Розглянемо будь-який фактор, який, як нам здається, безпосередньо визначає ділову поведінку, - звичні реакції, випадковий вибір або що-небудь ще. В усякому разі, коли дія цього фактора обумовлює поведінку, узгоджену з раціональною максимізацією прибутку інформованого агента, бізнес буде процвітати і накопичувати ресурси для свого розширення. В іншому випадку розвиток бізнесу приведе до втрати ресурсів, і його існування може бути підтримано тільки шляхом залучення ресурсів ззовні" [310, с. 22].
Керуючись цією тезою, протягом десятиріч економісти практично не аналізували дійсні процеси, що управляють діями і рішеннями, сподіваючись, що таємні сили "природного відбору" підтвердять "правильний прогноз" людської поведінки, що базується на "економічній" оцінці, тобто поведінки агента, механічно запрограмованого на максимізацію певної об'єктивної функції. Але сьогодні економічні науки вступають в епоху перегляду усталених методів і доктрин, починаючи з основи основ - моделі homo economicus, раціональної економічної людини. Присудження нобелівської премії по економіці в 2002 році психологу Д. Канеману зафіксувало суттєве зрушення у підходах і проблематиці всієї економічної науки, направлене на вихід за рамки формально-аксіоматичних моделей, слабо пов'язаних з реальною поведінкою, яку ці моделі покликані описувати і пояснювати. "Ідеалізована передумова раціональності, прийнята в економічній теорії, зазвичай обґрунтовується двояко, - пише Д.Канеман. - По-перше, стверджується, що тільки раціонально діючі індивіди можуть вижити в конкурентному середовищі, По-друге, представляється вірогідним, що поводження, яке не ґрунтується на цій передумові, невідворотно виявиться хаотичним і таким, що не піддається ніякому науковому поясненню. Обидва аргументи сумнівні. З одного боку, багато емпіричних свідчень наочно підтверджують, що люди можуть прожити все життя в конкурентному середовищі, так і не навчившись застосовувати лінійні ваги або обходити ефекти оформлення. Але ще більш важливим представляється той факт, що людський вибір нерідко виявляється упорядкованим, хоча не обов'язково раціональним в традиційному смислі слова" [286, с. 297-323]. Таким чином, уточнення поняття раціональності, його науковий опис повинно стати одним з центральних компонентів дослідницької програми такого нового напрямку економічної теорії, як поведінкова економіка (behavioral economics).
В нашому дослідженні ми ставимо за мету показати, що економічні агенти в процесі прийняття рішень і укладання угод в реальному світі, особливо в умовах перехідної економіки, яка характеризується нестабільністю і невизначеністю зовнішнього середовища, дуже часто виходять не з міркувань раціональності, а свідомо або підсвідомо покладаються на звички, норми або правила. Широка розповсюдженість звичок та правил перетворює оптимізацію в окремий випадок з більш широкого класу проблем прийняття рішень.
Для пошуку доказів на користь висловленого припущення відштовхнемось від типології соціальної дії М.Вебера. Він виділяв чотири "ідеальних типи" поведінки [37, с. 628-629; 251, с. 75-77].
Цілераціональна поведінка - продумане використання умов і засобів для досягнення поставленої мети.
Ціннісно-раціональна поведінка - використання умов і засобів для досягнення заданих ззовні цілей. Цілі при цьому визначені вірою в певні самодостатні цінності (релігійні, естетичні, ідеологічні).
Традиційна поведінка - цілі і засоби є заданими ззовні, вони мають традиційний характер. В основі такого поводження лежить довготривала звичка.
Афективна поведінка - цілі і засоби не визначаються. Поведінка обумовлена емоційним станом індивіда, його безпосередніми відчуттями.
А.Олійник пропонує розглядати тип поведінки як функцію двох змінних: ступеня жорсткості когнітивних обмежень і ступеня повноти інформації, що використовується для прийняття рішення. При цьому "обсяг інформації, що використовується, залежить від витрат на її пошук, з чого виходить, що в кінцевому підсумку йдеться про когнітивні обмеження і величину витрат на пошук інформації" [189, с. 58-60] (рис.2.1.).
Рис.2.1. Типи поведінки
Як видно з рисунку, з просуванням від афективної поведінки до цілераціональної процедура прийняття рішень ускладнюється за рахунок збільшення обсягу інформації, що береться до уваги, і удосконалення її обробки. При цьому мова йде не тільки про кількісну різницю: інформація стає неоднорідною, а процедура її обробки включає все більшу кількість елементів. Так, вся інформація, необхідна для афективної поведінки, міститься у зовнішньому стимулі, і вона прямо впливає на поведінку за моделлю "стимул - реакція". У випадку цілераціональної поведінки індивіду необхідна інформація про ресурси, можливості, інтереси, цілі, задачі, а обробка цієї різноманітної інформації набуває форми багатоетапних схем (рис.2.2.) [322, с. 22-28].
Графічна інтерпретація різних моделей прийняття рішень дозволяє побачити роль, яку виконує процедура в забезпеченні раціонального вибору. Чим більш раціональним є індивід, тим складніша процедура, тим більше факторів і відповідної інформації необхідно взяти до уваги. Для прийняття повністю раціонального рішення повинні бути враховані всі фактори і вся інформація, що в умовах перехідної економіки є неможливим.
Нагадаємо, що крім раціональності, поведінкові передумови неокласичної моделі загальної рівноваги виходять з ряду інших припущень. Серед них:
Індивідуалізм. Індиві