РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
В аналіз по темі дисертаційних досліджень було включено види комах та шкідливі популяції, що наведено в табл. 2.1.
Таблиця 2.1
Види комах та популяції, проаналізовані за роки досліджень
Об'єкт дослідженьАспекти дослідженьТермін досліджень, рокиКількість виборок, особинОсновні шкідники польових культурАналіз результатів моніторингу агроценозів України, що проводять 190 ПСП Головдержзахисту та 18 регіональних установ УААН1981-200355620 виборокОсновні шкідники зернових колосових в зоні Полісся УкраїниМоніторинг чисельності та поширення в агроценозах та на перелогах1991-20032016 виборокКартопляна мільМоніторинг за допомогою феромонних пасток
Екологія
Фізіологія1983-2002
1983-1990
1984-1985, 19925760 виборок
6000 екз.
500 екз.Кукурудзяний (стебловий) метеликМоніторинг за допомогою феромонних пасток
Екологія
Фізіологія1986-19965400 виборок
1987-1990
1986-1992730 екз
850 екзКолорадський жукМоніторинг чисельності
Хімічна екологія1986-1990
1991-1993210 виборок
100 екз.Озима совкаМоніторинг за допомогою феромонних пасток1997-2002620 виборок.Клоп подізусХімічна екологія1991-1993150 екз.СарановіМоніторинг поширення та чисельності
Екологія1995-2002
1996-20024300 виборок
1500 екз
Об'єктами експериментальних досліджень слугували репрезентативні вибірки особин із природних популяцій колорадського жука Leptinotarsa decemlineata (Say), кукурудзяного метелика Ostrinia nubilalis (Hbn), картопляної молі Phthorimaea operculella (Zell.), озимої совки (Scotia segetum Schiff.), комплексу саранових півдня Степу України, домінуючих видів шкідливих комах-фітофагів регіону Полісся України, а також лабораторної культури картопляної молі та хижого клопа подізуса Podisus maculiventris Say.
З метою вдосконалення систем фітосанітарного моніторингу поширення та чисельності популяцій фітофагів в Україні вивчали комплекс саранових Степу, озиму совку, кукурудзяного (стеблового) метелика та картопляну міль. Вони відносяться до поліфагів і олігофагів, які ушкоджують головні продовольчі і технічні сільськогосподарські культури України, здатні до масових розмножень, в період яких спричиняють значні економічні збитки. Все це дозволяє віднести вказаних шкідників до групи найбільш небезпечних для сільськогосподарського виробництва країни. Їх популяції потребують ретельного моніторингу як основи прогнозу поширення та шкодочинності фітофагів.
2.1. Саранові
Саранові - широкі поліфаги, шкідники сільськогосподарських культур, спроможні до швидкого розмноження і періодичного масового поширення. Масові розмноження саранових можуть призводити до спустошень, що перевищують ушкодження і збитки від інших шкідників.
Італійська сарана, або прус, була і є постійним небезпечним шкідником на півдні Європейської частини СНД, у районах Середньої Азії і майже всієї території Казахстану. Нестадні саранові в окремі роки майже цілком знищували посіви зернових, луки і пасовиська на Алтаї, Кавказі, в Сибіру, Середній Азії і Казахстані. Масові розмноження саранових відбувалися також в Україні, особливо в Степовій зоні. Останнє масове розмноження саранових в Україні, у тому числі одного з найбільше шкодочинних видів місцевої фауни - італійського пруса, мало місце в 1923-1926 роках. У цей період саранові сильно ушкоджували як посіви на полях, так і трави на природних сіножатях, у тому числі, і на луках Дніпра. У подальші роки спалахи розмноження італійського пруса спостерігалися в країні лише в невеличких локальних осередках [117, 126]. Проте саранові залишаються реальною загрозою для сільського господарства. Ретельний нагляд за появою і розвитком шкідника, своєчасне прогнозування зростання його чисельності були необхідні як колись, так і зараз [289].
Проблема ліквідації саранової небезпеки не вирішена і не може ігноруватися [236]. До нашого часу ніде у світі "не працює" система, що дозволяє попередити масове розмноження саранових. Наприклад, ще не згаснув спалах активності саранових в Африці, який не вдається ліквідувати протягом багатьох років, хоча витрачені вже 300 млн доларів, використані сучасні технічні засоби, ефективні інсектициди - усе це під егідою ЮНЕСКО. Останні десять років масове розмноження італійського пруса, незважаючи на боротьбу з ним, охопило практично всі степові райони Росії. Відзначено зростання чисельності і нестадних видів саранових [218-220].
Недбале відношення до моніторингу розвитку сарани, невиконання профілактичних і винищувальних заходів може призвести до швидкого наростання чисельності шкідника, його розселення на сільськогосподарські угіддя і значні втрати врожаю.
Переважна частина всіх робіт з вивчення біології і розробки методів боротьби із сарановими проводилася в господарствах півдня Росії, Сибіру, Кавказу, Середньої Азії, Казахстану, де шкідливість саранових була дуже велика і майже постійна [6, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 34, 35, 40, 54, 60, 63, 64, 67, 68, 70, 76, 78, 79, 82, 83, 84, 86, 89, 90, 91, 96, 97, 100, 101, 106, 116, 117, 119-121, 123, 126, 136, 140, 143, 152, 153, 154, 155, 156, 170-172, 178, 179, 182, 183, 191, 192, 194, 199, 200, 202, 203, 208, 210, 216, 217, 218-221, 227, 233, 234-237, 242, 250-253, 257-260, 272, 289, 300, 358, 374, 395, 397, 402, 408, 453, 460, 470, 471, 522, 528]. Результатом цієї роботи були практичні рекомендації відносно методів обстежень і урахування чисельності саранових [144, 173, 175]. Але ці методи були пристосовані для іншої, відмінної ніж в Україні, структури землекористування, насамперед, з урахуванням великих площ цілинних і перелогових земель. Вони дуже трудомісткі, розраховані на велику кількість обліковців. Крім того, методичні вказівки з проведення обстежень практично не переглядалися з 1932 р. [20, 184], тільки вносилися деякі зміни, щодо методів опрацювання отриманих даних [144, 251].
У 1995-1996 рр. після тривалої перерви зареєстровано масове розмноження і поширення італійського пруса з утв