розділ 2.1). У межах категорійної граматики існує й інший підхід до визначення поняття "аспект". Так, І.Мельчук пропонує розмежовувати 4 різні аспекти, виділювані за різними ознаками:
1. "Категорія, елементи якої вказують, чи зосереджений цей факт в одному місці та в одному моменті часу - чи він розподілений у просторі та часі" [161, с. 100].
2. "Категорія, елементи якої характеризують часову протяжність цього факту" [161, с. 102].
3. "Категорія, грамеми якої вказують, чи перебуває цей факт у фіксований момент часу у процесі розгортання" [161, с. 103].
4. "Категорія, елементи якої вказують, чи досягнуто (чи має бути досягнуто) внутрішньої межі цієї події" [161, с. 106].
Фактично в цій класифікації враховано різні типи видових опозицій без попереднього їх розподілу на сутовидові та за РДД. Вважаємо, що застосувати цю теорію до українського матеріалу можна буде лише після детального опису РДД (з різними способами вираження) та видових опозицій. У цьому дослідженні ми як раз намагаємося класифікувати РДД з префіксальним способом вираження. Різноманітність аспектуальних значень та їхніх засобів вираження вимагає певного структурування категорії аспектуальності, у якому мають віднайти своє місце дієслівні префікси.
Категорія аспектуальності знаходить своє мовне відображення у різний спосіб: у лексичному значенні слова, на граматичному та словотвірному рівнях. Основними засобами вираження аспектуальних значень у слов'янських мовах, як відомо, є граматична категорія дієслівного виду і категорія РДД, у вираженні яких, у свою чергу, провідна роль належить дієслівним префіксам. До того ж, у різних мовах те саме значення може мати різні способи вираження. З цього приводу А.Вежбицька зауважує: "однойменні категорії різних мов можуть бути певною мірою прирівняні одна до одної - не на підставі граматичної форми, або структури, оскільки вона буває різною від мови до мови, а саме на підставі певного спільного семантичного ядра" [43, с. 45]. Саме тому слов'янський дієслівний вид та суміжні категорії привертають увагу дослідників, для яких ці мови є нерідними. Шукаючи еквіваленти для вираження видових значень у неслов'янських мовах, ці дослідники (Г.Раппапорт [197], К.С.Смит [230], М.Схорлеммер [274], К.В.Чвані [305] та ін.) неодмінно звертаються до функціонального підходу, який дає змогу в одній площині розглядати семантичні явища з різними формами вираження. Загалом функціональний підхід дуже зручний для аналізу акціональних (пов'язаних із РДД) значень у різних мовах, оскільки ці значення мають досить різноманітні форми вияву, а подекуди взагалі є імпліцитними (дослідження О.О.Кульбакіна [135], Л.В.Салазнікової [214]). Таким чином, структурування аспектуальних категорій у мові, де вони мають регулярні засоби вираження, корисне не лише для цієї мови, але й може бути використане в подальшому для порівняльних досліджень та обґрунтування методики викладання цієї мови як нерідної.
Ієрархічні відношення між різними мовними категоріями, що передають аспектуальні значення в українській мові, відображено на схемі 3.1. Схему подано у спрощеному вигляді, оскільки її метою є визначення місця саме префіксальних РД у структурі категорії аспектуальності. Інші засоби вираження аспектуальних значень зазначено у загальному вигляді, проте вони теж вимагають відповідного структурування.
Як бачимо, на одному категорійному рівні перебувають граматична категорія виду, семантико-словотвірна категорія РДД (характеризованих, нехарактеризованих, непослідовно характеризованих) та аспектуальні значення, виражені в інший спосіб (лексичним значенням дієслів, наприклад фазових, лексичним значенням слів інших частин мови - прислівників та ін.). На матеріалі російської мови лексико-семантичне поле аспектуальності детально описано у монографічній праці за ред. О.В.Бондарка ?276?, в україністиці таких досліджень поки що не було. РД, які мають префіксальне вираження, виконують функцію підкатегорій відносно загальної категорії РДД, перебуваючи на одному рівні з іншими засобами вираження значень РДД (лексичне значення для непохідних у межах дієслова одиниць, префіксально-суфіксальний та префіксально-постфіксальний способи тощо).
Оскільки немає єдиного підґрунтя для розподілу дієслів за РДД, усі РДД залежно від ознаки, за якою орієнтована дія, умовно розподілено на три групи:
Схема 3.1.
1. Власне фазові значення РД, орієнтовані за ознакою розподілу дії в часі.
2. Кількісні (інтенсивно-результативні) РД, орієнтовані за ознакою інтенсивності.
3. РД, орієнтовані на іншу дію.
У межах цих трьох груп виділено конкретні РДД, які можуть також перебувати на перетині двох груп (фазово-інтенсивні РД). Слід зазначити, що в цьому дослідженні детально охарактеризовані лише префіксальні РДД, які можуть частково перетинатися із РД з іншими засобами вираження; префіксально-суфіксальні та префіксально-постфіксальні РДД потребують окремого опису.
3.4.1. Власне фазові значення родів дії
Фазові РДД характеризують дію з погляду фази її перебігу: початку, кінця, певного проміжку (між початком і кінцем), одноразового вияву (початок і кінець збігаються в одній точці) тощо. Серед фазових РДД виділяємо такі підгрупи:
3.4.1.1. Із значенням початку дії
Початковий (інгресивний) - фазова функція (відносно НДВ І) початку дії, лексичне значення початку дії. Лексичним засобами передається формулою "почати + НДВ І (переважно з неграничним значенням або з потенційною просторовою межею)": закричати, захворіти, зачервоніти, заахати, попливти, понести, побігти, попрямувати. НДВ ІІ частіше відсутній: - Ой, ми так полюбили Славіка... (Ю.Збанацький); Тимко відпросився на два дні в бригадира і захазяйнував, як порядний господар (Григорій Тютюнник); Враз неспокійно затанцювали тонісінькі золоті нитки, задзвеніли в густому стовпі пилюки. На подвір'ї озвались людські голоси, почулося кінське пирхання, заскрипіло дерево (Ю.Збанацький); Я сам, своїми вухами сьо