розділ 2.1. – Г.М.) лексем. З
часом більшість реверберованих іменників і прикметників, які репрезентують
досліджувану концептосферу, було втрачено в одній або всіх східнослов’янських
мовах (хоупавыи, "ролюбивъ, прокоудьникъ, нет#жа та ін.).
У писемних пам’ятках ХІ–ХІІІ ст. нами виявлені шістдесят дві лексеми, які не
зафіксовані в СДРЯ XI–XIV: безблазныи, безпьривъ, безсрамьникъ, безстоуда,
безстоудъ, безчьстьникъ, благодhтельникъ, благопослоушивъ, благоразоумьливъ,
благосъвhтникъ, благооувhтьливъ, благооугодьникъ, богозаконьныи,
богопротивьникъ, великовеличавыи, высокомоудрыи, высокооумыи, гърделивъ,
даровитъ, даролюбивъ, даролюбьзьныи, двоивhрець, добродатьникъ, добролюбивыи,
добромысл#щии, дhлолюбивъ, жестовыи, жестоковыиныи, жестокосьрдыи,
жестосьрдивыи, зълотворивыи, каменьносьрдьчьныи, корыстовьнъ, кротъколюбивыи,
льгосьрдъ, льгъкосьрдъ, люботроудникъ, любочадыи, мьнихолюбивыи, моудролюбимыи,
моудропоустошьныи, м#гъкодоушьныи, напрасливъ, напраснодоушьныи,
невъзблагодатьныи, невъзблагодhтьныи, негърдhливъ, недаролюбивъ, независтыи,
немъногоглаголивыи, неотъмьстительнъ, непам#тозълобивъ, несъпострадальнъ,
несъпострадьнъ, нет#жа, нет#жатель, нет#жебникъ, нищелюбица, обльстивыи,
ослоушивъ, отъпоущатель, пам#тозълобьнъ.
Кількість іменників і прикметників, які в ХІ–ХІІІ ст. уже містили
соціально-етичну оцінку та вживалися безпосередньо щодо людини, більша, ніж це
відбито в історичних словниках. З’ясовано, що нижня шкала для лексем
добронравьныи, сладъкъ – не пізніше Х–ХІ ст.; для клевhтьнъ, достоиныи,
безмилостивьнъ, милостивьныи, напрасныи, добродhтеливъ, зълославьнъ,
зъловhрьныи – не пізніше ХІ ст.; для благодhтьныи – не пізніше кінця ХІ ст. ;
для гнhвьныи – не пізніше ХІ–ХІІ ст.; для зълонравъ, мъногомилостивыи,
зълодhиныи – не пізніше ХІІ ст.; для любопьривыи, зълохытрыи, милостьнъ
(милостьныи), высокопаривъ, богочьтьць, вhролюбьць – не пізніше ХІІ–ХІІІ ст.;
для моужьствьнъ, доброчьстивыи – не пізніше початку ХІІІ ст.; для
моудролюбивыи, зълооустъ – не пізніше ХІІІ ст. Встановлено, що перше вживання в
текстах найбільшої кількості іменників і прикметників, які репрезентують
концептосферу соціально-етичної оцінки східнослов’янської мовної картини світу
ХІ–ХІІІ ст., належить до ХІ ст. Це непряме свідчення того, що процес поповнення
словника східних слов’ян був найінтенсивнішим саме в цей період, у першу добу
впровадження християнства в Київській Русі.
Звернення до контексту дозволило уточнити етапи розвитку значень і відтінків у
семантичних структурах понад двадцяти лексем. Так, наприклад, встановлено, що
прикметник подвижьныи почав функціонувати з переносним значенням "який веде
життя подвижника" не в XIV ст., як це зазначено в словнику, а раніше, – у ХІІІ
ст. Слово коварьныи зі значенням "розсудливий, розумний" почало
використовуватися не пізніше ХІ ст., а зі значенням "хитрий, лукавий,
підступний" – не пізніше ХІІ ст.
Було розширено "вичерпну цитацію" цілого ряду рідкісних лексем, що надзвичайно
важливо для пізнання давньої східнослов’янської мовної картини світу.
Відзначене положення стосується таких лексем, як безпорочьныи, безстоудьникъ,
благодhтель, благолюбивыи, братоненавидьникъ, братоненавидьць, въздьржьливъ,
добропобhдьныи, доброразоумьныи, завистьникъ, зълодhлатель, зъломоудрьныи,
зълооумьнъ, зълохытрыи, жестосьрдыи, изкоусьникъ, иновhрьникъ,
каменьносьрдьчьныи, ласковъ, лъжь, мъногодобродhтельнъ, моужелюбьць, невиньныи,
некънижьнъ, немоудрыи, непокорьныи, неправьдивыи, нерадивыи, несъмhреныи,
оплазивыи.
Встановлено, що багато які з лексем, зокрема прикметники кротъкыи, съмhреныи,
чистыи, тихыи, прhподобьныи, хърабърыи, добрыи, свhтьлыи, св#тыи, благовhрьныи,
грhшьныи, недостоиныи, поганыи, худыи, мали стилістичні особливості
функціонування в текстах ХІ–ХІІІ ст. Виявлено, що деякі з них брали участь в
утворенні формул, які використовувалися при соціально-етичній характеристиці
особи: "кротъкыи и съмhреныи", "тихъ, крътъкъ, съмhренъ", "съмhренъ, кротъкъ,
незлобивъ", "азъ грhшьныи и недостоиныи", "азъ худыи и недостоиныи", "азъ худыи
и грhшьныи", "азъ худыи и грhшьныи и недостоиныи". Залежно від контексту чітко
виражене конкретне значення лексем могло переходити в узагальнене, стерте,
майже нейтральне, етикетне.
Соціально-етична концептосфера східнослов’янської мовної картини світу ХІ–ХІІІ
ст. має принаймні два системно організовані рівні, перший із яких утворюється
мережею значень, з якими вживалися лексеми, що репрезентують той чи інший
концепт, а другий – мережею семантично "відкритих" кореневих значень лексем,
які репрезентують концепти. Будучи достатньо прозорими для східних слов’ян
ХІ–ХІІІ ст., ці спільні кореневі значення супроводжували значення іменників і
прикметників, які "обслуговували" те чи інше соціально-етичне поняття (поняття
безкорисливості, милосердя, шляхетності тощо), мали статус латентних, виявляли
семантичний зв’язок із чітко окресленим колом лексем і в своїй сукупності
утворювали самостійну, рельєфно позначену мікрокартину відбиття
соціально-етичних понять у свідомості східних слов’ян ХІ–ХІІІ ст. Цей другий
рівень фактично являє собою асоціативне мікрополе. Його структурно-системний
характер свідчить про те, що в свідомості давніх східних слов’ян загальне
поняття соціально-етичної оцінки асоціативно пов’язане з певним колом системно
організованих понять: людина, її почуття, розумова діяльність, ознакові
поняття, філософські, теологічні поняття.
Семантика іменників і прикметників, на яких ґрунтується концептуальне поле
соціально-етичної оцінки, відбиває певні особ
- Київ+380960830922