РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ЧИТАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ У ПРОЦЕСІ
ШКІЛЬНОГО ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
2.1. Наукове обґрунтування педагогічної технології розвитку читацької
діяльності старшокласників
Розвиток читацької діяльності школярів – це складний педагогічний процес, який
має розглядатися як цілісна система взаємодії всіх її складових компонентів.
Методична система розвитку читацької діяльності старшокласників – це єдність
мети, змісту, принципів, методів, прийомів, форм впливу на читацькі інтереси
учнів засобами зарубіжної літератури.
Мета такої системи – на всіх етапах розвитку читацької культури школярів
визначити пріоритетні методи, прийоми, види та форми навчальної діяльності, що
сприяють вихованню інтересу до книги, до читання.
Розробляючи загальну концепцію системи розвитку читацької діяльності
старшокласників, виходили з того, що формування широкої читацької культури
особистості є одним із найголовніших завдань сучасної літературної освіти
школярів, яке передбачає дотримання певних психолого-педагогічних умов:
урахування початкового рівня читацької культури школярів, їхніх мотивів
звернення до книги та читацьких потреб;
прогнозування результатів педагогічного впливу системи розвитку читацької
діяльності;
забезпечення поетапної реалізації навчального процесу на основі запропонованої
системи розвитку читацької діяльності старшокласників;
варіативність методів, прийомів, видів, форм та засобів навчання в процесі
вивчення зарубіжної літератури;
пріоритет інтерактивних видів та форм робіт, інноваційних технологій навчання;
інтегроване використання індивідуальних і групових методів та форм навчальної
діяльності, класної та позаурочної роботи.
Структура методичної системи розвитку читацької діяльності школярів була
розроблена на основі концепції А.Пишкало [423]. Зважаючи на те, що єдність
численних елементів системи утворюється завдяки наявності між ними внутрішніх
зв’язків, у 70-ті роки ХХ століття дослідник запропонував розглядати компоненти
методичної системи у вигляді своєрідної просторової схеми, на якій відображено
всі можливі безпосередні зв’язки між усіма її компонентами [423].
Рис. 2.1. Структура методичної системи ( за А.Пишкало).
На основі концепції А.Пишкало була розроблена структура системи розвитку
читацької діяльності старшокласників.
Рис. 2.2. Структура системи розвитку читацької діяльності старшокласників
Однією з концептуальних властивостей цієї системи стала емерджментність, що
означає “...принципову незведеність властивостей системи до суми властивостей
її складових частин і невиводимість із останніх властивостей цілісного об’єкта”
[491, 8]. Отже, властивості такого об’єкта як система розвитку читацької
діяльності якісно відрізняються від властивостей її складових елементів. У свою
чергу взаємозв’язки всіх структурних елементів системи розвитку читацької
діяльності утворюють принципово нову її якість – технологію розвитку читацької
культури особистості, адже “... взаємозв’язок у системному дослідженні виступає
як повноправний предмет аналізу” [491, 8].
Докладно зупинимося на поясненні педагогічного терміну “технологія” та його
значенні в дослідженні проблеми розвитку читацької діяльності школярів.
Думку про технологізацію освіти висловлював ще 400 років тому відомий чеський
педагог Ян Амос Коменський [236]. Значення технологічного підходу висвітлено в
працях більшості видатних зарубіжних та вітчизняних педагогів, таких, як А.
Дистервег [150], Л. Толстой [497], А. Макаренко [291], В. Сухомлинський [481]
та інші. Сплеск зацікавленості освітніми технологіями відбувся в 30-х роках ХХ
століття, коли в школах США з’явилися перші програми аудіовізуального навчання.
Можливо, тому довгий час педагогічну технологію пов’язували тільки з
застосуванням у навчанні технічних засобів. Сьогодні, як зазначають дидакти
[128,364 та інші], використання в навчальному процесі технічних засобів та
програмованого навчання складає лише окрему галузь педагогічної технології.
Інший напрям розвитку педагогічної технології, що отримав назву технологія
навчального процесу, пов’язаний з розв’язанням широкого кола проблем
організації та вдосконалення навчального процесу в цілому. Як підкреслює
вітчизняний учений С. Гончаренко, термін “педагогічна технологія” відображає не
просто “передавання інформації, а процес навчання, що для характеристики
сучасних тенденцій у педагогіці має важливе значення” [129, 4]. Так,
розглядаючи місце освітньої технології в теорії навчання, сучасний лінгводидакт
П. Сердюков пропонує таку схему взаємодії основних педагогічних галузей [450,
64]:
Рис. 2.3. Місце освітньої технології в теорії навчання (за П. Сердюковим )
Отже, педагогічна технологія “...об’єднує і нові концепції процесу навчання, і
використання взаємовпливу нових засобів та методів навчання, і використання
системного підходу до організації навчання” [374, 14]. Таким чином, педагогічна
технологія представляє собою багатомірний процес організованої взаємодії
вчителя та учня у відповідних психолого-педагогічних умовах, що охоплює коло
теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу,
методів та засобів навчання. Це керований процес з передбачуваним результатом.
Так, доктор педагогічних наук О. Пєхота зазначає, що “... вибір освітньої
технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик
навчання та стилю роботи вчителя з учнем” [374, 11]. Як наголошує російська
дослідниця Н. Маслова, “... смисл та призначення освітньої технології –
оптимізувати процес освіти та керівництва ним, з