РОЗДІЛ 2
ПОДОЛАННЯ СПАДЩИНИ СТАЛІНІЗМУ – ГОЛОВНА УМОВА ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИХ РЕФОРМ
2.1. Політичні передумови реформування державного управління у повоєнний період
Смерть Й. Сталіна усунула головний стримуючий фактор давно назрілих
суспільно-політичних і економічних реформ в СРСР. Своїми витоками вони сягають
ще перших повоєнних років, коли все гостріше відчувалася потреба змін не тільки
в політичній системі, але й в народно-господарському комплексі.
Однією з проблем, яка мала ключове значення в період “відлиги”, було питання
про співвідношення промислового виробництва: групи “А” (засобів виробництва для
важкої індустрії) і групи “Б” (засобів виробництва для легкої промисловості).
Від формування цих пропорцій значною мірою залежав економічний стан
суспільства, його господарські характеристики. Як відомо, у довоєнний період
саме група “А” була основою радянської економіки. Пріоритет розвитку важкої
промисловості, курс на форсовану індустріалізацію зумовлювався також
усвідомленням керівництвом СРСР невідворотності воєнного зіткнення з
імперіалістичними державами. Ця тенденція обґрунтовувалась традиціями
марксистсько-ленінського вчення, політичною необхідністю, а тому не підлягала
сумніву. Акцент на важку індустрію робився за рахунок свідомого нехтування
значенням легкої промисловості, сільського господарства, причому аграрний
сектор взагалі розглядався як економічний донор, постійно зазнаючи фактичного
пограбування з боку держави. Це було однією з головних причин низького рівня
добробуту населення, хронічного відставання життєвих стандартів від західних
показників. Не випадково після смерті Сталіна нові керівники держави -
Г. Маленков і М. Хрущов почали процеси реформ зі зміни підходів до розвитку
легкої промисловості й сільського господарства. У серпні 1953 р. на сесії
Верховної Ради СРСР уперше було порушено питання про необхідність вирівнювання
темпів розвитку промисловості груп “А” і “Б”. У промові Г. Маленкова
зазначалося, що за період 1940-1953 рр. виробництво засобів виробництва зросло
більш ніж у тричі, а виробництво предметів споживання - лише на 72%. Тож в
умовах, коли вже створено міцний індустріальний фундамент, потрібно
організовувати стрімке піднесення виробництва предметів народного споживання,
всемірно форсувати розвиток легкої та харчової промисловості, сільського
господарства. У цій промові Г. Маленков поставив завдання - “у найближчі
два-три роки добитися створення в країні достатку продовольства для населення і
сировини для легкої промисловості” [66, с.89].
Початок реформ саме з цих секторів економіки був закономірним, оскільки мова
йшла в кінцевому підсумку про підвищення рівня життя людей. Спроби обговорення
питання про зміну пропорцій народногосподарського будівництва робилися ще в
30-ті рр. [67, с.26]. Велика Вітчизняна війна з об’єктивних причин відсунула ці
дискусії на задній план. І тільки в перші повоєнні роки ідеї зміщення акцентів
промислового розвитку країни знову набули актуальності. Після війни курс на
розвиток виробництва товарів народного споживання, на підвищення матеріального
забезпечення населення мав особливе значення. Радянські люди, стомившись від
постійної перенапруги і труднощів війни, заслужили кращого життя. До того ж
завдання відновлення гігантських руйнувань, які були заподіяні війною народному
господарству, передбачали і допускали використання інших важелів впливу на
економіку, які багато в чому відрізнялися від адміністративно-командних
методів. Формування реформаторських підходів у державному управлінні пов’язано
з так званою “ленінградською групою” в керівництві партії і держави, де
провідну роль відігравав заступник керівника уряду, голова Держплану СРСР М.
Вознесенський. Поза сумнівом, він як відомий учений-економіст не міг
ігнорувати практику нової економічної політики 20-х рр., що допомогла подолати
господарську кризу після громадянської війни.
В умовах тоталітарної системи кожна спроба реформування управління державою не
могла бути успішною без благословення Й. Сталіна. 9 лютого 1946 р. на зборах
виборців Сталінського округу м. Москви у своєму програмному виступі він
підкреслив необхідність підвищення матеріального добробуту людей і вказав шлях
досягнення цієї мети через збільшення виробництва товарів народного
споживання, розвитку всіх галузей, які мали відношення до цих питань [68].
Дане положення набуло конкретного розвитку в кількох постановах уряду СРСР за
1946-1948 рр.: про розвиток кооперативної торгівлі в містах і селах
продовольчими та промисловими товарами і про збільшення виробництва продуктів
харчування та товарів широкого вжитку кооперативними підприємствами (9
листопада 1946 р.); про заходи щодо прискорення піднесення державної легкої
промисловості, яка виробляє предмети широкого вжитку (23 грудня 1946 р.); про
заходи щодо розширення торгівлі споживчої кооперації в містах і робітничих
селищах (21 липня 1948 р.) та про заходи щодо поліпшення торгівлі (20 листопада
1948 р.) [69].
Суть цих документів зводилась до таких положень: держава вимагала значного
збільшення товарообігу, розширення обсягів торгівлі між містом і селом. Для
цього вважалось за необхідне переглянути роль споживчої кооперації, яка не
мала усталених зв’язків із споживачем, обмежувала свої функції розподілом
товарів, отриманих від держави. Для сприяння зростанню товарообігу споживчій
кооперації дозволялась торгівля в містах і робітничих селищах продуктами
харчування та товарами широкого вжитку. Для цього передбачалося створення
мережі магазинів і крамниць. Ці теми посіли одне з центральних місць в
- Київ+380960830922