Розділ 2
Зміни та динаміка основних елементів товарної форми виробництва
2.1. Еволюція товарних відносин і вартості
Основні елементи і форми товарних відносин дуже стійкі. Багато сторіч механізм
товарних відносин не змінювався. Із розвитком національної економіки,
особливо після Промислової революції, розширилися не лише межі цих відносин,
а й змінилися їх окремі елементи. Наприклад, з кінця ХVІІІ ст. почалась
еволюція грошових відносин як форми буття товарних. Суттєвий вплив на
товарні відносини мала еволюція форм власності. Особливо глибокі зміни в
товарних відносинах відбувалися у другій половині ХХ ст. у зв’язку з
прискореним розвитком національних економік і кардинальними змінами в
організації та функціюванні ринкової системи [145]. Одразу зауважмо, що
еволюція товарних відносин простежується на прикладі ринкової
економіки, бо в командній системі ці відносини дуже спотворені.
Упродовж сторіч галузі й ринки характеризувались атомістичною структурою. За
таких умов економічні суб’єкти не могли ані впливати на процеси формування
макроекономічних пропорцій, ані передбачати змін у ринковій кон’юнктурі.
Вона здавалась іззовні нав’язаною силою. А. Сміт називав її “невидимою рукою
ринку”. Стихія ринку генерувалась неспроможністю ділових одиниць
прогнозувати співвідношення попиту і пропозиції, місткість ринку,
максимально допустимі витрати тощо. Сила ринкової стихії завжди обернено
пропорційна здатності економічних суб’єктів прогнозувати поведінку ринку.
Отже, за атомістичної структури товарні відносини будуються тільки під впливом
конкурентних сил, а тому ототожнюються з непередбачуваністю та стихією.
У другій половині ХХ ст. у розвинених країнах витворилася олігопольна
структура організації багатьох галузей та ринків, що дає змогу прогнозувати
можливу поведінку конкурентів та вибирати надійнішу власну стратегію.
Збільшення обсягу інформації, нові способи її одержання, оброблення і
передавання дають змогу складати надійніші прогнози обсягів платоспроможного
попиту на конкретні види товарів і послуг. Низка інших компонентів ринку також
піддається прогнозуванню з деякою часткою точності. Ринкове середовище стає
визначенішим для економічних суб’єктів, а несприятливі впливи ринку слабшають.
Це помітно впливає на протікання конкуренції та товарні відносини [145].
Ослаблення стихії товарно-конкурентних відносин, обмеження їх руйнівного
впливу на становище економічних суб’єктів та національну економіку загалом
пов’язано з розвитком виробництва на відомого споживача, роботи на замовлення
тощо. Система замовлення набула в останні десятиліття величезних масштабів.
Замовниками є великі й малі фірми, різні державні установи, домогосподарства.
Наприклад, федеральний уряд США розміщує щорічно до 16 млн замовлень у понад
як 130 галузях економіки. Така форма зв’язків виробників і споживачів
найбільшою мірою властива такій товарній групі, як капітальні блага, особливо
це стосується складного унікального устаткування, виробництво якого не може
здійснюватися на випадкового споживача. У разі роботи на замовлення виробник
калькулює свої витрати і визнання їх допустимими з боку покупця відбувається
ще до процесу виробництва [123, с. 126].
Однак виробництво продукції на замовлення аж ніяк не означає підриву товарної
форми обміну. Рух продукту із сфери виробництва у сферу споживання
відбувається, минаючи ринок у традиційному розумінні цього поняття. У разі
роботи на замовлення функції ринку ніби зміщуються в часі та просторі й
передують не лише процесові обігу, а й самому виробництву. Робота на
замовлення усуває невизначеність, пов’язану з ринком, але не усуває
конкуренції, яка зміщується зі сфери ринкового обміну на стадію вибору
виробника блага.
Важливим напрямом стабілізації товарних відносин в умовах повного відособлення
економічних суб’єктів є широкий розвиток на основі передових технологій
міжфірмової кооперації. Встановлення прямих виробничих зв’язків між
самостійними приватними власниками є одним із важливих напрямів виробничого
зв’язку, якому відповідає досягнутий рівень розвитку продуктивних сил. У
процесі кооперації долається відособленість виробничих процесів фірм у
результаті узгодження основних параметрів продуктів. Це означає, що пропорції
відтворення та обміну продукцією заздалегідь чітко і строго визначені на
тривалий час. Поєднання зусиль сторін, що кооперуються, поділ між ними
єдиного виробничого процесу із закріпленням окремих операцій за кожним
партнером і подальший обмін результатами діяльності ведуть до суттєвої
економії суспільних ресурсів, слугуючи максимізації прибутку.
Міжфірмова кооперація як тип виробничих зв’язків характерна не лише для
взаємовідносин між великими концернами. Останні, як відомо, функціонують в
ринковому середовищі, яке містить величезну кількість середніх і малих фірм.
Чимала частина цих юридично самостійних виробників виготовляє
вузькоспеціалізовану продукцію, переважно окремі деталі чи компоненти
складнішого продукту, кінцеве виробництво якого здійснюється в межах,
зазвичай, великих корпорацій. Основною організаційною формою виробничої
кооперації між дрібними виробниками і великими концернами є так звана підрядна
система. За цією системою, великі корпорації передають виробництво певного
продукту зовнішньому виробникові. Такий характер взаємозв’язків великих
корпорацій з дрібними фірмами, з одного боку, стабілізує товарну форму
виробництва, а з іншого – забезпе
- Київ+380960830922