РОЗДІЛ 2
ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ У СТРУКТУРІ ЦІЛІСНОГО
ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ВИЩИХ ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Ціннісне ставлення особистості до природи як основа формування екологічної
відповідальності студентів
Аналізуючи сучасний стан екологічного виховання в Україні, особливості і
специфіку даного напрямку формування всебічно і гармонійно розвиненої
особистості, ми виділяємо три етапи розвитку екологічного виховання, які
пройшла Україна за час своєї незалежності:
1. Етап екологічного просвітництва (1990-1995 рр.). Основним завданням цього
етапу була організація широкої пропаганди екологічних знань. Вважалося, що коли
люди знатимуть про шкідливість забруднення навколишнього середовища, переваги
здорового способу життя і т.п., то вони негайно перебудують своє життя, стануть
жити у злагоді з природою, зменшать техногенні навантаження на довкілля. Ці
сподівання не справдилися. Люди не стали менше винищувати природу, молодь не
змінила свого споживацького ставлення до довкілля. Можна навіть припустити, що
настирлива пропаганда охорони довкілля, здорового способу життя створила у
молоді легковажне і негативне ставлення, як усе, що безмірно пропагується, але
не має у житті негайного та однозначного підкріплення.
2. Етап формування екологічної готовності (1996-2002 рр.). На цьому етапі
теоретики ставили завдання перейти на вищий рівень розвитку екологічної
свідомості – спонукати молодих людей зайняти активну природоохоронну позицію,
подолати інертність і байдужість у ставленні до екологічних справ, зайняти
позицію власної причетності до захисту довкілля. Надії дослідників будувалися
на тому, що необхідні знання у молоді вже є, система екологічного просвітництва
добре функціонує, необхідні лише внутрішні спонуки, щоб змусити молодь бути
готовою до активного втручання у розвиток подій. Ці сподівання знову не
справдилися. Молодь залишилася переважно байдужою та інертною. Опитування
молодих людей показало, що особисто причетним до того, що відбувається у
навколишньому середовищі, не визнає себе майже ніхто. Причини руйнації довкілля
відшуковуються де завгодно, тільки не у власній особі. Тому можна вважати, що
формування готовності у молоді до збереження природи майже нічого не дало.
Незважаючи на високий процент готовності, що наводиться у чисельних
дисертаціях, реальне ставлення молоді до природоохоронної діяльності не
змінилося.
3. Етап формування власної відповідальності кожної людини за довкілля (щойно
розпочався). Критичний аналіз попередніх етапів екологічного просвітництва і
формування готовності показав, що не лише суттєвих, але жодних позитивних
результатів досягнуто не було. Екологічна ситуація в Україні продовжує
погіршуватися. Щось змінити у цьому процесі можна лише завдяки особистій
відповідальності кожної людини. Треба відмовлятися від наведення страхітливих
цифр і умовлянь, від риторичних запитань – чи готовий ти допомогти природі, до
формування активної позиції, сутність якої – особиста відповідальність за все,
що діється у довкіллі. Коли люди перестануть перекладати свою відповідальність
на іншого, можна сподіватися на суттєвий приріст конкретної природоохоронної
діяльності та поліпшення стану довкілля. А це можливо при зміні ціннісних
орієнтирів сучасної молоді, що забезпечить гармонію стосунків людини з
природою.
Про необхідність гармонійного співіснування людини і природи все яскравіше
підтверджує передбачливість філософської думки сьогодення. Ця проблема вимагає
інтеграції природничонаукового та соціогуманітарного знання. Тому вона не лише
перебуває у полі зору екології – науки про закономірності взаємодії організмів
між собою та із середовищем існування, структуру та функціонування екосистем
[124; 180], а й широко досліджується філософами, психологами, соціологами,
педагогами.
Сприйняття, збереження та передача суспільних цінностей відбуваються в процесі
виховання підростаючого покоління. Тому важливим напрямом сучасного виховання є
екологічне, а невід’ємною його складовою – формування екологічної
відповідальності особистості та ціннісного ставлення до природи.
У наукових джерелах виховання визначається як процес забезпечення сприятливих
умов для розвитку природного потенціалу особистості, цілеспрямована взаємодія
вихователя і вихованця, в результаті якої зусилля вихователя спрямовуються на
збереження, збагачення та розвиток внутрішніх сил особистості вихованця [8; 9;
14; 21].
На сучасному етапі розвитку вітчизняної педагогічної науки та системи освіти
утверджується нова парадигма виховання, спрямована на ідеї демократії,
гуманізму, толерантності. Це, в свою чергу, передбачає встановлення
суб’єкт-суб’єктних взаємин учасників виховного процесу і утверджує
особистісно-зорієнтований підхід до виховання. Особистісно-зорієнтоване
виховання – це утвердження людини як найвищої соціальної цінності, навколо якої
структуруються інші суспільні пріоритети. Методологічними принципами
особистісно-зорієнтованого виховання є визнання самоцінності особистості,
глибока повага та емпатія до неї, врахування індивідуальності. Мета
особистісно-зорієнтованого виховання полягає у формуванні і розвитку в індивіда
особистісних цінностей, що складають внутрішній стрижень особистості [22;
28;74].
У філософських джерелах цінність розглядається як значення будь-якого явища,
вчинку, і взагалі сущого для життєдіяльності певної людини, суспільства. Буття
предметів та їх властивості є лише об’єктивною передумовою цінності, але не
сама цінність. Цінність не є безпосередньою природною властивістю предметів
[47; 270]. Отже, предмети, явища набувають цінн
- Київ+380960830922