Розділ 2. Характер і особливості потенціалу економічного зростання регіонів
України
Дослідження передумов економічного зростання в Україні та її регіонів
передбачає розгляд економічного потенціалу регіону як максимально можливого
рівня його розвитку. Враховуючи значення потенціалу економічного розвитку
(економічного потенціалу) регіону як сукупності передумов, факторів та засобів,
здатних забезпечити економічне зростання та підвищення на цій основі якості
життя населення, можна зробити висновок про сутність деяких похідних від нього
категорій.
Економічне зростання є засобом, необхідною умовою, яка дозволяє забезпечити
соціально-ефективний економічний розвиток. Саме тому економічне зростання можна
класифікувати за ознакою соціальної спрямованості, а відтак, – найбільш
прийнятним є соціально-прогресивне економічне зростання, тобто таке, що
забезпечує розширене відтворення суспільного виробництва та зростання якісних
показників життя соціуму. Таким чином, “потенціал економічного зростання” –
більш вузька за значенням категорія, що означає мобілізацію всіх економічних
факторів та неекономічних передумов певного регіону для кількісного збільшення
та якісного розширення результатів регіонального відтворювального процесу.
Близькою за трактуванням до “потенціалу економічного зростання” є категорія
потенціалу сталого розвитку, “що відбиває можливість успішного використання
наявної в суспільстві ресурсної субстанції в напрямку його послідовного
соціально-економічного розвитку” [51, с. 39]. Виокремлення більш однозначного
процесу економічного зростання із загальної категорії сталого розвитку, дає
можливість деталізувати його стратегічне та тактичне наповнення.
2.1. Природно-ресурсний потенціал регіонів та ступінь його використання як
основи економічного зростання
Роль та значення природно-ресурсного потенціалу для економічного розвитку є
винятково важливими на всіх етапах суспільного відтворення. Загострення
проблеми взаємодії природи та суспільства наприкінці ХХ ст. стало можливо
вирішити, застосувавши концепцію сталого, збалансованого розвитку,
задекларованого Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку
(Ріо-де-Жанейро, 1992). Україна на шляху становлення соціально ефективної
ринкової економічної моделі визначає сталий розвиток цільовим пріоритетом та
основою довгострокової стратегії. Формування нового організаційно-економічного
механізму управління регіональним розвитком у період становлення нової
національної економічної моделі актуалізує проблематику ефективного
функціонування регіональних господарських систем на засадах сталого розвитку та
ефективне управління природно-ресурсним потенціалом (ПРП).
Природно-ресурсний потенціал в економічній та економіко-географічній науках
прийнято визначати як сукупність наявних ресурсів, що відображає їх кількісну
та якісну специфіку. Більшість вітчизняних вчених трактують природно-ресурсний
потенціал як запас вже досліджених, розвіданих природних ресурсів, включаючи
природні умови – географічне положення, рельєф, клімат [57; 66; 99], що
зумовлено прямою залежністю від них структури та спеціалізації економіки.
У контексті об’єктивної потреби використання природно-ресурсного потенціалу як
основи економічного зростання, потребує уточнення категорія “потенціал
зростання”. Погоджуючись із усталеним трактуванням природно-ресурсного
потенціалу зростання як натурального фізичного запасу ресурсів, необхідних для
здійснення природокористування [49; 57], акцентуємо на певних обмеженнях, які
необхідно враховувати при його оцінці та аналізі.
Вимога сталості розвитку, а відтак – збалансованості економічних, екологічних
та соціальних аспектів людської життєдіяльності, обмежує бачення
природно-ресурсного потенціалу економічного зростання вже на етапі його
визначення. Очевидно, що економічне зростання в Україні повинно носити
соціально-прогресивний характер, а значить – відповідати вимогам підвищення
якості життя населення, що передбачає як економічну, так і екологічну складові.
З такої позиції склад природно-ресурсного потенціалу повинен формуватися з
урахуванням екологічних вимог його використання в суспільному виробництві.
Таким чином, на склад природно-ресурсного потенціалу кожного регіону мають
накладатись обмеження екологічної ємності чи екологічного каркасу відповідної
території. По-перше, природно-ресурсний потенціал економічного зростання,
визначений з позиції соціальної ефективності дозволяє встановити обмеження для
суспільного відтворення вже на початковій стадії нового етапу розвитку
економічної системи. Однією з найбільших проблем взаємодії природи і
суспільства за планової економіки було досягнення економічного результату за
будь-яку ціну. Для вирішення екологічних проблем часто застосовувалися
паліативні рішення – збільшення висоти димових труб, висаджування більш стійких
до забруднення видів дерев, система компенсацій для працівників шкідливих
галузей тощо. Та сама ескалація екологічних конфліктів можлива в ринковій
економіці, оскільки ринковий механізм автоматично не вирішує природоохоронної
проблеми. Світовий досвід створення ефективних економічних моделей неодноразово
довів об’єктивну необхідність державної екологічної політики. За сучасної
актуальності раціональної взаємодії економіки з навколишнім природним
середовищем вищезазначене ще раз доводить слушність “екологізації” економічного
зростання, що започатковане в Україні.
По-друге, запровадження в політику регіонального розвитку основних підходів та
обмежень, визначених природно-ресурсним потенціалом економічного зростання,
- Київ+380960830922