РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ ДО
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
2.1. Науковість як принцип підготовки майбутніх учителів трудового навчання до
педагогічної дослідницької діяльності
Проблеми науки, характеру її впливу на функцію соціального прогресу, життя
людини і розвиток суспільних формацій завжди привертали до себе увагу
науковців, що працюють в галузі освіти. В наш час у зв’язку з глобальною кризою
методології управління суспільством та необхідністю орієнтації подальшого
державотворчого соціально-економічного розвитку України постало питання про
рушійні сили та причини суспільних змін, про взаємозв’язок різних галузей
наукової думки, їх вплив на розвиток суспільних систем та необхідність
використання ресурсів освітньої галузі для формування соціуму.
Навряд чи потрібні докази щодо необхідності глибокого філософського осмислення
та узагальнення інформаційного поля наукових знань суспільства для визначення
вектору розвитку освіти. Справа не тільки в підвищенні соціального статуту
наукових знань в сучасному світі, а перш за все в корінних змінах логічної
структури науки, в загальному напрямку її руху з метою досягнення нових
результатів, визначенні принципових пріоритетів розвитку тих чи інших галузей
знань, що ведуть до принципово нових поглядів у визначенні питань про:
роль науки в суспільстві;
визначення місця людини в глобальній еволюції речовини;
готовність до інноваційної діяльності суспільства;
зміну парадигми освіти в підготовці вчителів (зокрема: трудового навчання), які
за своєю специфікою інтегрування знань, мають найбільший вплив на учня з точки
зору його орієнтації в майбутньому суспільстві.
Виникнення науки як сфери людської діяльності, функцією якої є вироблення і
систематизація об’єктивних знань про природу і суспільство, тісно пов’язано з
процесом освоєння знань і зростанням інформації.
Поняття про науку є складним і багатогранним, воно ґрунтується на її змісті і
функціях. Найчастіше його розглядають з трьох основних позицій [6;29;245].
По-перше, з теоретичної, як неперервно розвиваючу систему знань об’єктивних
законів природи, суспільства та мислення (процес пізнання закономірності
об’єктивного світу, процес виробництва знань і т. п.).
По-друге, як певний вид суспільного розподілу праці, як наукову діяльність,
пов’язану з відносинами між вченими і науковими установами.
По-третє, з позицій практичного застосування результатів науки і поширення
знань, тобто її суспільної ролі.
Термін “наука” вживають також для позначення окремих галузей наукового знання.
Наука є складовою частиною духовної культури суспільства. Вона характеризується
доцільно орієнтованою творчою діяльністю по постановці, вибору й розв’язанню
проблем духовного й практичного освоєння світу.
Наука існує в суспільстві, через те її природа соціальна, тобто вона перебуває
завжди в певних соціальних і культурних умовах, взаємодіє з іншими сферами
діяльності – виробничо-технічною, економічною, політичною, ідеологічною тощо і
пов’язана з ними.
Наука – це наукова діяльність, форми її організації, наукові комунікації, норми
і цінності, якими керуються вчені. Отже, наука - це люди, суб’єкти наукового
пізнання, їхня праця. І в цьому плані вона також соціальна. Соціальні і наукові
знання, породжені людиною, несуть на собі сліди свого походження. Вияв
соціальних, людських характеристик у науковому знанні – неодмінна умова його
розуміння.
Суспільство надає науці ресурси, створює систему освіти, яка є джерелом
наукових кадрів, формує соціальні, культурні й технічні умови її розвитку.
Суспільні і технічні потреби виробництва “завантажують” науку конкретними
проблемами, які їй треба розв’язувати. Таким чином у наукових проблемах у
перетвореному вигляді може виявлятися соціальна детермінанта. Таке перенесення
“зовнішнього у внутрішнє” здійснює наукова діяльність під впливом стимулів, що
можуть бути й суспільними, й особистими, й суто науковими.
Чого б не стосувалася наука, все для неї – об’єкти, що живуть за своїми
природними законами. Розкрити їх, з’ясувати способи переходу об’єктів з одного
стану в інший – головна мета наукової діяльності.
Проведений аналіз наукових праць Т.Куна, І.Лакатоса, К.Поппера, І.Пригожина,
С.У.Гончаренка та ін. присвячених дослідженню феномену “наука” показав, що не
кожне знання можна розглядати як наукове. Неможливо визнати науковими ті
знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Такі знання
відіграють в житті людей важливу роль, але вони не розкривають сутності явищ,
взаємозв’язок між ними, який би дав можливість пояснити, чому дане явище
відбувається подібним чином або передбачити подальший його розвиток. Наукові
знання принципово відрізняються від сліпої віри в щось, від беззаперечного
визнання дійсним того чи іншого положення, без будь-якого логічного його
обґрунтування та практичної перевірки. Розкриваючи закономірні зв’язки
дійсності, наука відображає їх в абстрактних поняттях чи схемах, які повною
мірою відповідають дійсності.
Головною ознакою і головною функцією науки є пізнання об’єктивного світу. Наука
створена для безпосереднього вивчення суттєвих сторін всіх явищ природи,
суспільства і мислення.
На всіх етапах розвитку суспільства наука завжди сприяла виробленню
прогресивного світогляду, обґрунтуванню поглядів на світ, встановленню й
усвідомленню об’єктивної істини, вона виступає одним з найважливіших факторів
технічного й соціально-культурного прогресу.
Загальновідомо, що вся речовина у Всесвіті упорядкована. Те, що здається
хаосом, при більш детальному розгляді є елементами упорядкованої структури
надсис
- Київ+380960830922