РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Класифікація та балансування стратегій стратегічного набору підприємства
Особливістю стратегічного управління є те, що воно повинно забезпечити
досягнення цілей та збереження підприємством оптимальної позиції на зовнішньому
середовищі. Для цього керівництво підприємства має розробляти пріорітетні цілі
та відповідні орієнтири використання своїх можливостей і умов, що визначаються
зовнішнім середовищем. Оскільки цілі визначають майбутні кінцеві результати, то
й орієнтири, що забезпечують їх досягнення, також повинні мати стратегічний
напрямок.
В умовах конкуренції промисловим підприємствам потрібно не тільки визначати
стратегічні цілі та орієнтири їх досягнення, а також формувати свої конкурентні
переваги і кординувати усі напрямки своєї діяльності для їх збереження або
зміцнення. Об’єднуючим механізмом цілей, можливостей (потенціалу) та умов
(зовнішнього середовища) є стратегія підприємства. Призначенням стратегії є
створення надійних переваг промислового підприємства над конкурентами. Вона,
базуючись на цілях бізнесу, визначає засоби, за допомогою яких підприємство
може перетворити свої стратегічні наміри в ринкові переваги, взаємодіючи з
факторами зовнішнього впливу.
Відносно змісту та різновидів стратегій у літературі з стратегічного управління
існують різні погляди [33, 43, 69, 132, 192, 194, 203, 221, 243 та ін.]. В
американській науковій літературі прийнято розділяти старий та новий підходи до
визначення стратегії. Старий підхід базується на концепції стратегічного
планування, яке поклало початок розвитку стратегічного менеджменту. Для цього
підходу характерним є визначення стратегії як “плану”, а процес її формування,
як довгострокове планування.
Так, Альфред Чандлер, відомий фахівець із стратегічного планування, розглядав
стратегію, як “визначення базових довгострокових цілей та орієнтирів
підприємства, вибір основних дій та забезпечення необхідних для досягнення
таких цілей ресурсів” [227, с.12]. Основним процесом у виборі та розробці
стратегії він визначав раціональне планування. Такої ж концепції дотиримуються
інші американські спеціалісти, визначаючи стратегію, як “план, що інтегрує в
основі організаційні цілі, політику та дії, які можна об’єднувати в єдине ціле”
(Д.Куінн) [236], “єдиний організаційницй план, який дозволяє мати надію на
досягнення визначених менеджментом довгострокових цілей” (У. Глюк) [243]. Отже,
у відповідності до такої концепції, стратегія пов’язана з стратегічним
плануванням, змістом якого є визначення цілей та розробка стратегічного плану
їх досягнення.
Подібне трактування стратегії зберігається в сучасній вітчизняній літературі з
планування та маркетингу, де процес розробки стратегічних планів включає в себе
функцію цілевстановлення. Такі визначення не підтримуються новим підходом.
Новий підхід до стратегічного управління, пов’язаний з цікавими дослідженнями
стратегічного управління канадського вченного Генрі Мінцберга та іменами
класиків американського менеджменту І.Ансоффом, М. Портером, П.Друкером [8, 53,
54, 151, 238, 239].
Новий підхід до розгляду стратегії визначає, що стратегія є не стільки
результатом планування, скільки результатом усвідомлення стратегічних рішень у
процесі поточної діяльності. Стратегія за Г.Мінцбергом скоріше “з’являється”
через своєрідну організаційну дифузію, а не реалізується групою стратегів, які
можуть передбачати майбутнє. “Стратегія – це не послідовність виконання
запланованого, а прямо протилежне цьому, це стартова точка” [134, с. 98].
Дослідження класифікацій стратегій дозволили з’ясувати неоднозначність у
визначенні поняття “стратегія”, що є наслідком великої кількості класифікацій
стратегій діяльності підприємств, які пропонуються до розгляду сучасними
публікаціями, як за кордоном, так і в Україні [16, 35, 43, 48, 49, 132, 146,
167, 192-196, 203].
Класифікація стратегій підприємств багатоланцюгова. Це пояснюється тим, що
стратегія є досить складною категорією і її можна розділити на головні та
локальні стратегії за різними ознаками. Тому в різних літературних джерелах
можна зустріти різноманітні ознаки, за якими проводиться класифікація чисельних
стратегій. Існування класифікацій стратегій не вимагає досліджень та пропозицій
в напрямку створення нової класифікації, а проведення порівняльного аналізу і
наведення узагальненого вигляду.
Більшість спеціалістів із стратегічного управління приходять до висновку, що
майбутнє підприємства в конкурентному середовищі можна описати за допомогою
ієрархії стратегій, в якій виділяється три рівні: 1) головна (корпоративна)
стратегія; 2) стратегія бізнесу; 3) функціональні стратегії [17, 194, 203].
Корпоративна стратегія фокусується на питаннях взаємодії підприємства з
факторами макросередовища бізнесу та інтеграції її в єдиний ефективний
комплекс. Ця стратегія охоплює рішення вибору сфери бізнесу. Взаємодії з
групами впливу і представляють собою концептуальні основи розвитку підприємства
[16]. При аналізі корпоративних альтернатив автори [9, 14, 132] пропонують
вибирати одну з трьох базових стратегій – зростання, обмежене зростання,
скорочення, що є, на нашу думку, логічним.
До корпоративних стратегій М.Портер [151] відносить стратегії, що мають
універсальну можливість застосування та виведені з деяких базових постулатів
теорії конкурентних переваг. Він пропонує три базових альтернативи створення і
підтримки конкурентних переваг підприємства:
- лідерство в зниженні витрат – прагнення до виробництва з більш низькими чим у
конкурентів витратами. Основними факторами досягнення такої переваги є:
економія на об
- Київ+380960830922