РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА СТАНУ ВИРОБНИЦТВА ТА ПЕРЕРОБКИ ТЕКСТИЛЬНОЇ СИРОВИНИ
2.1. Ретроспектива розвитку виробництва та переробки текстильної сировини
Для визначення сталих тенденцій, що склалися у минулому, осмислення процесів,
що відбуваються у теперішній час та формування напрямів розвитку текстильної
промисловості та її сировинної бази в майбутньому, необхідно провести аналіз
розвитку цієї виробничої системи у ретроспективі.
Виникнення господарства стало важливим етапом в еволюції суспільства. Поява
натурального господарства у первісних народів спричинила прогресивний розвиток
економіки у порівнянні з догосподарською епохою. Поняття господарювання
виключає негосподарське ставлення до робочої сили, сировини, яке було
характерним для попередніх етапів розвитку людства. Це поняття базується на
систематичному, організованому, розважливому задоволенні потреб за певним
завданням.
Г. Гарпудер надає таке визначення процесу ведення господарства: вести
господарство – означає: спрямовувати свої здібності та сили за заздалегідь
встановленим планом для створення господарських благ, необхідних для
задоволення потреб [58,с.11]. Господарність, на його думку, не є чимось
абсолютним, завжди існуючим. Вона є результатом культурного розвитку, якістю,
що історично виникла.
Є.А. Паршаков вказує і з цим важко не погодитись, що процеси розвитку
господарства зазнавали періоди еволюції, які час від часу змінювалися
революційними періодами, тобто такими якісними змінами у розвитку виробничих
сил, що докорінно змінювалися технічна, технологічна та структурно-галузева
основи суспільства [255,с.12]. У зв’язку з цим важливо визначити періоди
розвитку господарства. Власне, Є.А. Паршаков пов’язує розвиток виробничих
відносин з розвитком виробничих сил, а розвиток останніх – з розвитком їх
складової частини – техніки.
Більшість радянських авторів за основу періодизації історії техніки приймають
етапи розвитку суспільних відносин [255,с.13]. Таким чином, періодизація
розвитку виробничих сил пов’язується зі змінами соціально-економічного укладу
суспільства: первісне суспільство, рабовласницьке суспільство, феодальне
суспільство, капіталізм, імперіалізм, соціалізм. Ми підтримуємо думку Є.А.
Паршакова, що розгляд розвитку виробничих сил та виробництва за такою
періодизацією недоцільний, оскільки вказані періоди грунтуються на зміні
суспільно-економічних формацій, а не на вивченні процесу технічного розвитку.
На нашу думку, первинним у розвитку виробництва є процес технічного розвитку,
на основі якого проходив розвиток виробничих сил. Розвиток виробничих сил
сприяв змінам у суспільно-економічному укладі.
Надалі розглянемо основні етапи розвитку виробництва, виходячи з періодів
розвитку виробничих сил суспільства. Світове господарство та господарства
окремих країн, як і всі інші соціальні утворення, знаходяться у процесі
історичного розвитку. Суспільні явища та їхній розвиток підлягають причинним
закономірностям.
Найбільш стародавня схема господарського розвитку, що сформульована ще у XVIII
ст., передбачає такі стадії розвитку народного господарства: мисливське,
скотарське, землеробське, промислове господарство. Пізніше німецькі вчені
виділяли наступні види промислу: сімейна промисловість, ремесло, домашня
промисловість, мануфактура, фабрична промисловість [297].
За схемою німецького економіста Фрідріха Ліста національні господарства
проходять наступний ряд історичних стадій розвитку: стадія дикого стану,
скотарського, землеробського, землеробсько-мануфактурного,
землеробсько-мануфактурно-комерційного [172,с.9].
М.І. Туган-Барановський критикуючи наведену схему Ліста вказував, що її етапи
розглядають історичні епохи за видами продуктів, що видобуваються, а не за
суспільними формами видобутку, крім того, вони побудовані апріорно та не є
результатом фактичного дослідження [327,с.119].
Схема господарського розвитку німецького вченого Бруно Гільдебранда поділяє
розвиток господарства на три фази: натуральне, грошове та кредитне
господарство. Така схема акцентує увагу на операціях обміну і не враховує
процеси технічного розвитку.
Відома також схема розвитку народного господарства, викладена Бюхером. У основі
його схеми лежить довжина шляху, який проходить продукт від виробника до
споживача. За цією ознакою Бюхер виділяв наступні три стадії процесу розвитку
господарства: замкнуте господарство (виробництво для власного споживання),
міське господарство (виробництво дрібних виробників один для одного) та народне
господарство (циркуляція продукту). Незважаючи на переваги, ця схема, на думку
М.І. Туган-Барановського, спрощує історичну дійсність та поєднує в одну групу
різні господарські системи [327,с.122]. Отже, вона не може бути визнана
всезагальною схемою господарського розвитку.
Класифікація господарських систем М.І. Туган-Барановського базується на
взаємному відношенні суспільних груп, що утворюють частини єдиного цілого. За
цією ознакою господарські системи можна поділити на дві групи: гармонійні, де
інтереси одиничних господарств не знаходяться у неминучому протиріччі
одне-одному, та антагоністичні [327,с.124].
Гармонійні господарські системи М.І. Туган-Барановський поділяє на: первинне
господарство, товарне господарство дрібних самостійних виробників та
соціалістичне господарство. Група антагоністичних господарських систем
поділяється на наступні види: рабське господарство, кріпосне господарство та
капіталістичне господарство. Причому, антагоністичні та гармонійні системи
можуть існувати одночасно у різних сферах діяль
- Київ+380960830922